Життя на руїнах: про незламних жителів сіл деокупованої Херсонщини (фото, відео)

Кожного разу, коли вирушаю на Херсонщину, дивуюся – як виживають люди у майже повністю зруйнованих селах. Вони сюди повернулися після деокупації, хоча по суті, повертатися було нікуди – житло зруйноване, поля заміновані, відсутні комунікації та інфраструктура.

 

Але тут їхня рідна земля і деякі сім’ї вирішили, що вдома і стіни допомагають. Хоча стіни якраз довелося зводити по новому, адже будинки були зруйновані настільки, що жити там було неможливо. Радувало те, що достатньо швидко у село повернули світло, газ та зв’язок. Водогін ще мають відновити.

І кожного разу бачу нові зміни – місцеві жителі не сидять склавши руки.

Тут пригощають найсмачнішими пиріжками

Родина Сергія та Тетяни мешкає на вулиці Миру, але поки що тут у всьому відчувається війна. Коли повернулися до Білогірки – побачили знищену хату. Їм надали  модульний будиночок, але жити там було складно – влітку жарко, взимку холодно. Тим часом почали власними руками відбудовувати свою оселю – працювали вдвох, було нелегко, але частину будівлі змогли відновити і тепер тут можна жити.

Пояснюють, чому на допомогу чекати не стали. Як і багато жителів деокупованих територій, коли їхали з села, поспішали і документи з собою не взяли, наразі вони втрачені. Тому зараз потрібно доводити, що вони є власниками житла, щоб отримати допомогу за програмою “єВідновлення”. Тетяна каже, що відповідну заяву в Київ вже відправили.

 

Зате, коли подружжя повернулося, їм дуже допомогли волонтери – надали необхідне для покрівлі та інші будівельні матеріали, вікна, двері. Також допомагали продуктами.

До речі, саме їхня родина перший час забезпечувала село водою – тут теж допомогли волонтери.  Сергій та Тетяна отримали від них насос і зробили свердловину.

Чи не найбільші проблеми мають з бізнесом. До вторгнення Сергій займався фермерством, обробляв землю – сіяв зернові та горох. Але втратив і минулий врожай, який не встиг продати перед вторгненням, і сьогодні на полях працювати не може – вони майже всі заміновані. А коли й розмінують, працювати буде ні на чому – вся техніка розбита.

Але Сергій і Тетяна оптимісти – кажуть, краще жити так, ніж під окупантами.

А ще Тетяна славиться своїми пиріжками – пече їх не на продаж, а з радістю пригощає всіх гостей. Ми теж смакували – з картоплею та яблуками.

Коли ми поверталися додому  – заїхали сказати “до побачення”. Господиня захвилювала – “зачекайте, я ж хоч пиріжків приготую на дорогу”. Пояснюємо, що поспішаємо, але вона запевняю, що чекати менше десяти хвилин.

“Можете засікати час. Моя дружина дуже вправна і швидка у роботі. Сказала, що швидко, так і буде”, – з посмішкою каже Сергій.

За 9 хвилин маємо повну тарілку смачнющих пиріжків з капустою та побажання щасливої дороги.

Важкі умови життя – не перепона для отримання знань

До рідної домівки повернулися і сусіди – Олександр та Катерина. Втім, їхня родина вдвічі більша – бо мають двох донечок Карину та Юлю, з якими приїхали разом.

Сім’ї різні, а історії схожі. Бо “домівка” – то була лише назва, трохи більше вціліла  кухня, її і вирішили відбудовувати. А поки жили у модульному будиночку.

До зими кухоньку відбудували – посередині піч, з одного боку розташувалися батьки, з іншого – дівчатка. Запрошують до своєї “кімнати”. Тісно – це м’яко сказано, але дуже чисто, охайно і навіть по-дівочому затишно.

Юля – школярка, закінчила 9 клас.  Катерина – студентка 3-го курсу технікуму. Навчалися онлайн і дуже раділи, що інтернет добре працює.

На питання, чи не важко жити вчотирьох в такому маленькому приміщенні, сестрички з посмішкою відповідають: “Так ми найрідніші, головне, що ми разом”.

А от фінансово родині було дуже скрутно – роботи у селі немає. Поля заміновані, а основною сферою зайнятості тут було сільське господарство. Виживали за рахунок того, що виростили на власному городі, а ще мають птицю.

Нещодавно Олександр почав допомагати розміновувати поля місцевим фермерам – працює в групі підтримки протимінної діяльності. Наразі такі групи створюються та отримують необхідні навички, бо заміновані тут майже всі поля –  Херсонщина залишається однією із найбільш замінованих територій в країні. Військові та сапери ДСНС просто не в змозі розмінувати все найближчим часом – в першу чергу звільняють від вибухонебезпечних предметів дороги, об’єкти інфраструктури тощо.

Катерина дуже хвилюється, але розуміє, що мають звільнити землю від мін, А розміновують поля – у людей буде робота.

Родина подала документи на допомогу за програмою “єВідновлення”, які довелося оформляти  майже рік.

У селі люди не дуже поспішали з оформленням земельних ділянок та будівель, традиційно все передавалося від батьків дітям. А якісь документи були втрачені під час окупації. Все довелося відновлювати чи оформляти по новому. Що стосується місцевої влади, то тут староста намагався максимально допомогти людям всім, що він нього залежить.

Смерть чоловіка: окупанти не дали поїхати до лікарні

Село Давидів Брід набагато більше за Білогірку – зі своєю школою, будинком культури, амбулаторією. Але руйнувань тут не менше. До того ж село доводиться розміновувати – наразі ще 10% залишається замінованими.

Жителі села поступово відновлюють своє житло, але проблем вистачає, дехто взагалі в дуже складній ситуації.

Таміла Яківна пережила окупацію, яку згадує з жахом.  Розповідає, що її будинок довелося відновлювати майже повністю. Допомогу отримала за програмою “Пліч-о-пліч”, староста допоміг оформити необхідні документи.

Але відновили будинок поки що зовні – там ніби все гарно, вагонка та нові вікна. А всередині все зруйновано.

Жінка каже, під час обстрілів вбило й худобу.

Але найстрашніше – вона втратила чоловіка.

“У чоловіка лопнув кишечник, він потребував термінової допомоги, але росіяни не випускали із села. Коли все ж змогли потрапити до Берислава – було вже пізно. Зробили операцію, він трохи полежав і помер”, – зі сльозами на очах розповідає жінка.

Тепер живе одна на невелику пенсію, хоча була й головою сільради і головним бухгалтером у сільпо.

“Але все, що заробила – це пенсію на три тисячі”, – бідкається Таміла Яківна. Дуже сподівається, що їй допоможуть і всередині відремонтувати будинок.

Наразі одне втішає жінку – що окупанти пішли і тепер дихається легше.

________________________________________________________________________

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.