Обов’язкова евакуація та щоденні руйнування: чим живе зовсім не мирний Мирноград

Мирноград – це невеличке шахтарське місто у Покровському районі Донецької області. Його заснували у 70-х роках після об’єднання двох селищ, що були побудовані на початку минулого століття біля вугільних рудників. Тоді місто отримало назву Димитров на честь першого президента Болгарії Георгія Димитрова, а у 2016 році, згідно з законом про декомунізацію, вже стало Мирноградом.

До повномасштабного вторгнення Росії на територію України у Мирнограді проживали понад 40 тисяч людей.

Як і належить промисловому місту, тут працювали шість великих підприємств – три шахти, збагачувальна фабрика, ремонтно-механічний завод, завод «Буддеталь», більше десятка підприємств, що надають послуги вугільним підприємствам, а також три автопідприємства.

Навіть на прапорі міста зображено шахтарську лампу – такі працьовиті люди тут жили.

Жили. Тому що наразі, за підрахунками військових, тут залишилося близько п’яти тисяч мешканців.

В Мирнограді немає світла та води. Тут не працюють магазини та аптеки. Місто покинули лікарі та пожежники.

Від деяких будинків залишилися лише стіни.

Місцевий АТБ перетворився на руїни.

Серце стискається, коли бачиш дитячий майданчик.

Колись на ньому лунали дзвінкі голоси. Тут малюки бігали, гоняли м’яча, гралися, заводили міцну дружбу.

Наразі на майданчику ні душі. Зараз побачити у цих умовах дитину абсолютно точно не хотілося б. Хоча, на жаль, за інформацією місцевої влади, діти ще є у місті – батьки на свій страх і ризик досі їх не евакуювали. При цьому дехто ховав дітей, заявляючи, що ті поїхали.

Триває обов’язкова евакуація з Мирнограду. Вона проходить щодня під наглядом військових. Для того, щоб покинути місто, потрібно лише бажання та документи.

Людей до безпечних міст вивозить безкоштовний автобус. Там мирноградцям надається безоплатне житло, харчування, а також одяг.

Я не витримаю тут ні дня більше

Мешканка Мирнограду Тетяна Іванівна народилась та прожила тут все життя. Вона працювала на шахті. Зараз жінка на пенсії. Її чоловік помер, а донька виїхала.

Покидати своє рідне місто не хотіла, але постійні обстріли та загроза окупації змусили жінку змінити плани. Сьогодні Тетяна Іванівна вже стоїть в черзі на евакуаційний автобус.

“Мене взагалі мала донька вивезти. В мене кіт, собака, купа речей. Ми планували все забрати і вивезти. Але вночі так гатило, так страшно було – я зрозуміла, що вже не витримаю тут ні дня більше. Це дуже страшно”, – зітхає жінка.

Тетяна Іванівна, додає що тварин вивезе потім. Обов’язково.

Чи вдасться це їй? Не знаю. Але бачу, що багато людей тікало без них. На дорогах міста можно побачити трупи домашніх котів. Як пояснив військовий, який мене супроводжує, багато людей тікають в страху та покидають своїх домашніх улюбленців.

Всім страшно. І собакам також

Чекає на свою евакуацію і притулок для бездомних собак.

Як пояснив мені володар притулку Олександр, його мали вивезти вже декілька днів тому. Але через щільні обстріли волонтери не в змозі доїхати. Обіцяли приїхати на днях.

А поки що Олександр збирає собак, які повтікали через сильні вибухи вночі.

“В мене більше п’ятидесяти собак. Це дуже важко знайти когось, хто зможе їх всіх вивезти. На щастя, ми вже знайшли місце, де нам розташуватись. Залишилося тільки виїхати звідси. Волонтери обіцяли ще два дні тому, але тоді нас дуже обстріляли. Тож вони перенесли приїзд. Ось чекаю знову, мають зателефонувати та повідомити час”, – розповідає Олександр.

Чоловік додає, що хоч всі собаки знаходяться у вольєрах, але коли ворог дуже гатить, то вони якось тікають.

“Всім страшно і собакам страшно”, – каже Олександр.

Живуть в гаражі без душу та туалету

«Прилетіло» у Мирнограді і в шахту. Як мені розповів мій супроводжуючий, в той час вона ще працювала.

Дуже постраждав від обстрілів й приватний сектор – багато будинків знищені вщент.

Біля одного з них у гаражі проживає родина пенсіонерів – Сергій та Наталя.

На дверях гаражу напис «Тут живуть люди». Сергій проводить мені екскурсію. Тут є і спальне місце, меблі, запас води, холодильник, і, навіть, вентилятор.

«В гаражі є підвал. Ми, коли ще хата ціла була, під час сильних вибухів тут ховались. І, на наше щастя, були тут в той момент, коли «прилетіло» у будинок. Хата знищена повністю. Нічого не вціліло, добре що документи та гроші встигли сховати в підвалі”, – розповідає Сергій.

Але на евакуаційний автобус пара не поспішає. Кажуть, що страшно навіть вийти з підвалу. Те що треба виїжджати розуміють, але поки не вирішили коли.

Я залишаю місто з надією повернутися сюди знову, але у вже мирний Мирноград. Я вірю, що це обов’язково станеться.