Вийти з власного дому: наскільки одеське житло пристосоване для людей з інвалідністю

Ми звикли говорити про доступність поліклінік, аптек, магазинів, банків чи установ. Але перш ніж дістатися будь-якого з цих місць, людині потрібно зробити дещо значно простіше — вийти з власного дому.

І саме тут для людини на кріслі колісному похід до лікаря чи магазину іноді може закінчитися, ще не розпочавшись.

Одеське житло дуже різне. Сучасні житлові комплекси з просторими вхідними групами та великими ліфтами сусідять зі звичайними дев’яти- і шістнадцятиповерхівками, п’ятиповерховими будинками без ліфтів і старим одеським фондом, де за воротами можуть починатися розбитий двір, вузькі проходи, сходинки та складний шлях до квартири.

Тому й безбар’єрність тут виглядає по-різному. В одному будинку людина просто заходить до під’їзду і користується просторим ліфтом. В іншому перед входом є пандус, але настільки крутий, що самостійно піднятися ним складно. А десь пандуса або ліфта немає взагалі.

Для Одеси це проблема далеко не кількох людей. Станом на 1 січня 2025 року на обліку у виконавчих органах міськради перебували 71 833 дорослих та 5 393 дитини з інвалідністю. Серед дорослих 3 569 людей мали ураження опорно-рухового апарату, ще 1 211 — порушення зору.

Що означає доступний житловий будинок

Головні вимоги до доступності містяться у ДБН — Державних будівельних нормах. Зокрема, ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» встановлює вимоги до житлових і громадських будівель з урахуванням потреб маломобільних груп населення. Документ неодноразово оновлювався, зокрема зміни до нього набирали чинності у 2022, 2025 та 2026 роках.

Доступність при цьому не закінчується біля дверей під’їзду. Важливо, щоб людина могла безперешкодно пройти увесь маршрут усередині будинку та дістатися потрібного поверху.

До пандусів є конкретні вимоги. Максимальний ухил відкритого пандуса на доступному маршруті становить 8%, ширина при однобічному русі — щонайменше 1,2 метра. Після кожного підйому має бути горизонтальний майданчик.

Встановлені вимоги й до ліфтів. Доступна кабіна повинна мати внутрішні розміри щонайменше 1,1 метра завширшки і 1,4 метра завглибшки, а дверний проріз — не менше 0,9 метра.

Проте це не означає, що будь-який будинок, зведений пів століття чи сто років тому, сьогодні можна просто перебудувати за стандартами новобудови. Саме зі старим житловим фондом усе набагато складніше.

Сучасні ЖК: коли бар’єр можна просто не створювати

У сучасному житловому будинку забезпечити доступність значно простіше ще на етапі проєктування.

Вхід можна зробити на одному рівні з тротуаром, для пологого пандуса за необхідності передбачити достатньо місця, двері — широкими, хол — просторим, а ліфт — таким, щоб ним без проблем могла користуватися людина на кріслі колісному.

У частині сучасних житлових комплексів є і резервне живлення, яке дозволяє підтримувати роботу окремих систем будинку під час відключень електроенергії. Для людини, яка фізично не може користуватися сходами, можливість роботи ліфта під час блекауту — це вже не додатковий комфорт, а можливість вийти з дому та повернутися до квартири.

Проте сама позначка «новий ЖК» ще не гарантує безбар’єрності. Пандус і тут може виявитися надто крутим, а окремі передбачені рішення — незручними на практиці.

Перевага нової будівлі в іншому: у ній значно простіше не створювати бар’єри від самого початку.

Звичайна багатоповерхівка: усе добре — доки працює ліфт

Зі звичайними багатоповерховими будинками ситуація значно строкатіша.

Біля одного під’їзду є нормальний пандус. Біля другого його немає. Біля третього формально щось схоже на пандус встановили, але кут нахилу такий, що самостійне користування ним перетворюється на окреме випробування.

Далі можуть бути важкі двері, вузькі проходи або сходинки перед ліфтом. Самі ліфти у старіших багатоповерхівках часто значно менші за сучасні.

Цю проблему визнає й сама Одеса. У міському Плані заходів зі створення безбар’єрного простору зазначено, що багатоквартирні будинки в районах міста не повною мірою доступні для маломобільних людей, зокрема через вхідні групи та сходові клітки, які ведуть до ліфтів.

Але навіть будинок, де пандус нормальний, двері достатньо широкі й до ліфта можна без проблем дістатися, в одеських реаліях має ще одне слабке місце.

Електроенергію.

Під час блекауту для більшості мешканців непрацюючий ліфт означає кілька або навіть десяток поверхів пішки.

Для людини на кріслі колісному або людини, яка фізично не може користуватися сходами, ситуація зовсім інша. Якщо вона живе на дев’ятому, дванадцятому чи шістнадцятому поверсі, квартира може на години перетворитися на простір, з якого неможливо самостійно вийти.

І тут уже не завжди допоможе навіть стороння людина.

Відчинити важкі двері можна допомогти. Підштовхнути крісло на складній ділянці пандуса — теж. Але переносити дорослу людину разом із кріслом дев’ять чи дванадцять поверхів сходами без спеціального обладнання та підготовки — небезпечно і для неї, і для тих, хто допомагає.

Тому доступність висотного будинку залежить не лише від того, чи є в ньому ліфт, а й від того, чи залишається ця доступність під час аварій та тривалих відключень електроенергії.

П’ять поверхів — і ліфта немає взагалі

Ще складніша ситуація у п’ятиповерхових будинках старої масової забудови, де ліфтів немає.

Тут блекаут нічого принципово не змінює — вертикального доступного маршруту немає і за наявності електрики.

Якщо людина, яка не може користуватися сходами, живе на другому, третьому чи п’ятому поверсі, навіть ідеальний пандус біля під’їзду вирішує лише перші кілька метрів шляху.

За дверима починаються сходи.

І саме тут особливо добре видно різницю між доступним входом до будинку та доступним житлом.

Пандус дозволяє перетнути поріг під’їзду. Але він не допоможе піднятися на четвертий поверх.

До того ж встановити ліфт або підйомник у вже збудованому п’ятиповерховому будинку значно складніше, ніж облаштувати пандус біля входу. Для цього потрібно враховувати конструкцію самого будинку та його технічний стан.

Старий одеський фонд: за воротами починається інша реальність

Окрема історія — старі одеські будинки, особливо в історичній частині міста.

З вулиці до багатьох дворів можна без проблем заїхати через ворота. Але це ще зовсім не означає, що шлях до квартири буде доступним.

Проблема часто починається вже у дворі. Старе покриття нерівне, асфальт місцями розбитий, плитка пошкоджена або просіла, трапляються ями. Для людини, яка йде пішки, це неприємність. Для маленьких передніх коліс крісла колісного — цілком реальна перешкода.

Далі кожен старий одеський будинок має власну геометрію: різні за шириною двері та проходи, пороги, сходинки всередині будинку, круті сходи на поверх. Ліфтів у багатьох таких будинках немає.

І це не лише наше спостереження. Одеська міськрада у своєму Плані безбар’єрності окремо виділяє саме центральну частину міста. У документі зазначено, що житлові будинки в центрі у переважній більшості є пам’ятками культурної спадщини національного або місцевого значення та взагалі не пристосовані для потреб маломобільних груп населення.

Але зі старим фондом є ще одна проблема, про яку легко забути: такий будинок не завжди можна радикально перебудувати навіть тоді, коли зрозуміло, що він недоступний.

Вік будівлі, зношеність конструкцій, тріщини або аварійний стан можуть суттєво обмежувати можливі рішення. Перед реконструкцією житлових будинків передбачається технічне обстеження конструкцій та оцінка можливості самого втручання. Будівельні вимоги окремо враховують міцність і стійкість будинку; для споруд в аварійному технічному стані додаткові деформації основ і фундаментів не допускаються без попереднього відновлення їхньої експлуатаційної придатності.

Тобто в старому або зношеному будинку не можна просто вирішити: розширимо отвір, переробимо сходи або влаштуємо шахту ліфта. Серйозне втручання в конструкції без попередніх розрахунків може створити вже не проблему доступності, а проблему безпеки самої будівлі.

Для історичного центру є ще одне обмеження. Якщо будинок має статус пам’ятки культурної спадщини, роботи з його ремонту, реставрації чи пристосування мають враховувати необхідність збереження об’єкта, а відповідні втручання потребують погодження органів охорони культурної спадщини. Закон прямо встановлює, що будівельні норми під час робіт на пам’ятці застосовуються лише настільки, наскільки вони не суперечать інтересам її збереження.

Виходить складна ситуація. Людині потрібен безбар’єрний шлях сьогодні. Але в окремому сторічному будинку неможливо просто поставити довгий нормативний пандус, розширити сходову клітку чи врізати ліфт — через брак місця, охоронний статус або технічний стан споруди.

Для таких випадків існують різні варіанти пристосування, зокрема підйомники та індивідуальні технічні рішення. Але універсального рецепта для всього старого одеського фонду немає.

І, мабуть, саме тут проблема безбар’єрності житла стає найскладнішою: бар’єр очевидний, але прибрати його іноді набагато важче, ніж просто встановити пандус.

Безбар’єрність починається вдома

У міському Плані зі створення безбар’єрного простору Одеса сама визнає проблему житлових будинків системною. Окремої уваги, за оцінкою міста, потребує житловий фонд центральної частини, а в інших районах проблемними залишаються вхідні групи та сходові клітки, які ведуть до ліфтів.

І це важливо, бо безбар’єрне місто не можна створити лише доступними поліклініками, автобусами, ЦНАПами та магазинами.

У сучасному ЖК маршрут від квартири до вулиці можна від самого початку спроєктувати без сходинок, із просторим ліфтом та широкими дверима. У звичайній багатоповерхівці доступність часто залежить від того, наскільки вдало вдалося пристосувати стару будівлю — і чи працює ліфт. У п’ятиповерхівці без ліфта головний бар’єр починається вже за дверима квартири. У старому одеському будинку шлях можуть ускладнювати нерівний двір, вузькі проходи, двері та сходи, а радикальне переоблаштування іноді обмежене технічним станом самої споруди.

А війна додала до цього ще одну проблему: навіть будинок, доступний у звичайний день, під час тривалого блекауту може перестати таким бути.

Тому пандус біля під’їзду — важлива річ. Але сам по собі він ще не робить житло безбар’єрним.

Доступний будинок — це будинок, з якого людина може самостійно вийти. І до якого вона може самостійно повернутися.