Зруйнована Білогірка — мешканці повертають життя до села

Населений пункт було окуповано на початку березня 2022 року. А перша звістка про те, що село звільнене, завилась 10 вересня 2022 року.  Вже 12 вересня це підтвердив офіційно генеральній штаб Збройних сил України. Зважаючи на те, що тут був один із головних опорних пунктів “визволителей” із Росії, село було знищене майже ущент. Але попри усе, після визволення від окупантів  у село повернулося життя і гостро стало питання відбудови.

Всього перед початком вторгнення тут жило близько 70 мешканців. Після деокупації повернулось близько 20 людей. Село ще до війни було не самим багатим і ніяких обьектів соціальної інфраструктури тут не було. Але після росіян тут не залишилось нічого цілого взагалі.

Довідка; Село Білогірка розташоване на півночі Херсонської області. До територіальної реформи 2020 року належало до Великомихайлівського району, після – увійшло у склад Бериславського району. Згідно з даними перепису у 2001 році тут проживало 135 осіб.

На сьогодні частково відновлено п’ять будинків. Втім, влада до цього не має жодного відношення. В рамках проекту “Пліч-о-пліч” поки нічого не зробленоНа цей час було зроблено тільки обстеження. . Зазначимо, що за селом закріплена Кіровоградська область.

Щодо «єВідновлення», то тут теж свої складнощі. В селі майже ні у кого не було правильно оформлених документів на право власності. Тільки перші три будинки нещодавно подались до цієї державної програми. І ще один, який  зруйнований повністю, –  на житловий сертифікат.

«Люди хочуть повернутися у рідне село, але приїжджати нема куди — усе зруйновано вщент. Вибити кошти на якісь відновлювальні роботи складно, адже майже усі села громади були на лінії фронту і руйнування дуже масштабні, але, незважаючи на це, вже через місяць у селі були поновлені електропостачання та  газ. Зараз зрушилось із місця питання водопостачання, незабаром буде встановлено водонапірну башту», – розповідає староста села Віктор.

Шоб дізнатися про ситуацію із відновленням, як кажуть «з перших вуст», ми поспілкувалися із трьома родинами Білогірки.

Грошей немає, зате є борги

Ті, хто повертався у село, мали робити щось із житлом дуже швидко, адже попереду на них чекала зима.

Жителька Білогірки Ольга каже, приїхавши до рідної хати, хотілося плакати –  зруйновано було усе. Навіть туалет не “вижив” після окупації. Починати доводилось із нуля. Від звичайних ложки та чашки до ліжка та даху над головою.

Вони із чоловіком ударними темпами вигнали невеличку будівлю, аби не замерзнути. По скромним підрахунком, родина витратила більше 200 тисяч гривень, які вимушені були взяти у борг. І то, все вдалося завдяки друзям та знайомим, які допомагали — хто коштами, хто руками.

Коли з’явились перші волонтери, то родина Ольги вже собі облаштувала місце, де перезимувати.

На сьогодні ніхто витрачені кошти їм відшкодовувати не збирається. Щодо «є-Відновлення» –  вони тільки зараз подаються до цієї програми. Але, знов  таки, виникають чергові проблеми –  на ділянці  було дві хати. В одній жила Ольга із чоловіком, в іншій діти. Але за програмою кошти можна отримати лише за один будинок.

Одна із хат  стоїть зруйнована досі. Волонтери пропонували дати покриття на дах, але потрібно ще і ліс під нього.  Сіли порахувати – це мінімум 80 тисяч гривень, яких немає, проте є борги.

До війни родина тримала чимало великої худоби, займалась фермерством. На сьогодні купувати телят дуже ризиковано, були випадки, коли тварини гинули від мін. Така ж проблема із землею — усі поля заміновані, до цього додається ще проблема відсутності техніки —  вона була знищена під час окупації. Тож родина не в змозі займатись тим, чим займалась все життя.

«Але є дах над головою і то добре, а головне – без росіян», — каже господиня.

В тісноті, але в теплі і з дахом над головою

Трохи інша ситуація у сусідів Ольги. Там першим до рідного села повернувся Олександр, щоб хоча б трохи ліквідувати наслідки перебування “освободителей” та підготувати місце для дружини та доньок. Потім родиною було ухвалене рішення самотужки відновити літню кухню, яка менше постраждала, ніж основний будинок.

Також деякий час сім’я  жила у збірному будиночку, який після деокупації надав один із європейських фондів.

Але будиночок виявився не дуже зручним — узимку в ньому холодно, а влітку –  спекотно. Тому відбудова кухні для зимівлі стало важливим кроком. Щодо допомоги, то уся вона була з боку волонтерів. Один фонд допоміг із крівлею, інший із будівельними матеріалами — так «по крихті» і з’явилась колишня кухня, а нині оселя для чотирьох людей.

Зазначу, що ми були у гостях у родини минулої осені і бачили як виглядала кухня тоді. До зими вони встигли усе обладнати і зустріли новий рік вже у теплі.

Слід зазначити, що із  роботою у селі зовсім скрутно. Рятує домашнє господарство — невеличкий город та птиця.

«Із голоду не помремо», –  каже господиня Катерина.

Вона із нетерпінням чекає на теплицю, яку волонтери пообіцяли подарувати. Це надасть можливість вирощувати свіжі овочі цілий рік.

Деякий час тому Олександр почав допомагати розмінувати поля місцевим фермерам. Робота ризикована, але вкрай затребувана завдяки “русскому солдату”. На жаль, навкруги все щільно заміновано і очищати рідну землю від “подарунків” доведеться ще не один рік.

Родина Бабіїв одна із перших подалась на  компенсацію за програмою «Євідновлення». Але витрачати кошти  поки не планує. Поки досить, того що є. Доньки незабаром стануть самостійними, і їм потрібне буде житло десь у місті.

А поки що дівчата навчаються онлайн, Юля у школі, а Карина у технікумі — вона майбутній кулінар. І вони зовсім не засмучуються, що їхній особистій простір за грубою налічує буквально пару квадратних метрів. Головне = мають гаджети. І, до речі, інтернет до Білогірки повернувся дуже швидко.

Щодо проблем з оформленням за програмою «єВідновлення», то родина майже рік проходила усі кола пекла, аби усе зробити «як має бути».

“Треба розуміти, що люди у селі не дуже піклуються щодо оформлення будівель та земельних ділянок, адже тут усе переходить із покоління у поління»,  – каже староста Віктор Сокиряк.

Навіть у багатьх з тих, хто мав документи, вони були втрачені. Адже люди намагались якнайшвидше виїхати із окупації і папери на житло точно були не головне, про що вони думали, покидаючи  рідні домівуи. Що стосуєтьсяя місцевої влади  там стараються максимально швидко допомогти людям із паперами, принаймні у тому, що залежить від старости.

«Я стала справжнім будівельником…»

Будинок Сергія та Тетяни одразу біля траси, він перший зустрічає гостей села синьо-жовтим прапором. Напевно, подружжя і одним із перших показало приклад, що рідне село має жити і почало відбудовувати житло.

А проблеми із відновленням мають такі самі, як і у більшості  односельців. Знову ж таки, щодо «єВідновлення» — дуже складно довести, що вони є власниками житла. Документи на хату залишались в окупації, там і зникли. «Для простих людей документи відновити дуже складно, не навчені ми цим займатися», — каже Тетяна.

Потрібно було написати заяву «від руки» та відправити її у Київ, це зробили і тепер чекають на  результат.

Ще один сумний момент — їхню хату. яка зруйнована майже повністю, відповідні службм визнали на 50% цілою.

“Хай прийдуть і відбудують інші 50%, а ми подивимось, як це у влади вийде», –  із гірким сарказмом каже господиня.

Але для родини це не привід сидіти, склавши руки. Як для більшості тих, хто повернувся  до села, для них  першим житлом став модульний будиночок від одного із європейських фондів. Про такий ми писали вище. Паралельно із цим  подружжя почало самостійно відновлювати хату. Допомогти їм взялися  волонтерські організації. Здебільшого така домомога — це надання  будівельних матеріалів, вікон, дверей, тощо. Так як у селі не було води, то волонтери подарували насос і допомогли зробити свердловину.

Згадують, як перший час у них збирались на “водопій” не тільки Білогірка, а й села, яки знаходяться неподалік.

А ще Тетяна із гордістю  розповідає, як стала будівельником  і власноруч відновлювала колишню конюшню. Чоловік у цій роботі був лише  чорноробочим — подати каміння та замішати розчин. Ми бачили її роботу ще восени, коли все тільки починалось, а зараз це вже повноцінна будівля, залишились лише внутрішні роботи. Навіть  буржуйка є, хнову ж таки, дякуючи волонтерам.

***

Нагадаю, нещодавно, на початку квітня цього року, голова Херсонської обласної військової адміністрації Антон Самойленко звітував, що у регіони відбудовано 3261 об’єкт, які було пошкоджено або повністю зруйновано російськими окупантами. Але мова йшла не лише про власне житло громадян. У цей перелік увійшли також адмінбудівлі, лікарні, школі та дітсадки.

Більше усього обєктів відновлено завдяки презеденській програмі “Пліч-о-пліч” – 1119, майже стільки ж силами волонтерів та фондів — 1110, не чекаючи допомоги, власноруч відбудували свої оселі 622 мешканця області, також  416  споруд відновлено за рахунок державного та місцевого бюджетів.

Цей список досить добре показує основні рушійні сили процесу відновлення, та частку кожної в цьому процесі.

Так, на прикладі Білогірки бачимо, що  участь влади у  процесі її відбудови поки що майже непомітна. Левову частку у відбудову вклали самі мешканці села, які власними силами та коштами відновляли зруйновані оселі. Але й без підтримки волонтерів та міжнародних фондів це було б у край важко зробити.

Щодо допомоги від держави, то є деякі нюанси. Перше  – це президентська програма “Пліч-о-пліч”, наразі в її рамках нічого не зроблено. Головна причина — це міни. Щоб робітники зайшли до села, потрібно, щоб воно було розміновано — офіційно. Досі цього не зроблено.

Насправді населений пункт розміновано, але не офіційними структурами. Місцеві хлопці та фермери самотужки це зробили. Нагадаємо, ми писали про Олександра, який саме цим і займається. Офіціальні ж органи поки що тільки розставили таблички із написом «Обережно, міни».

Ми розуміємо, що без офіційного розмінування заводити сюди працівників для відбудови не дуже доцільно, бо як щось станеться, то відповідати буде нікому. А людям, які повернулися до своїх домівок. паперів про розмінування не потрібно. Вони це роблять на свій страх та ризик. Але є надія, що вже літом програма “Пліч-о-пліч” запрацює і у Білогірці.

Друге, це державна програма “єВідновлення” – тут трохи краща ситуація і люди вже, принаймні, почали подавати заявки до неї. Але це через півтора року після деокупації села. Бюрократію, на жаль, під час війни ніхто не відміняє.

Щодо місцевої влади — вибити кошти із бюджету громади для таких малих сіл вкрай складно. Втім, тут теж хоч якісь зрушення є. Електропостачання відновили, незабаром буде відновлено водонапірну вежу. Є і адресна допомога будівельними матеріалам.

Але на сьогодні самими ефективними помічниками виявились волонтери, яки вже другій рік поспіль не забувають про це зруйноване село.

Щодо Білогірки ще рік тому ходили чутки, що подібні їй села ніхто відновлювати не буде. Але до рідних домівок почали повертатися люди і тут вже діватися було нікуди.

І не усім селам так поталанило. Наприклад, поруч із Білогіркою знаходиться село Сухий ставок, і у цьому колись населеному пункті зустріти людину велика рідкість. А якщо зустріінеш –  то швидше за все будуть мисливці за металом, яку потроху ріжуть розбиту військову техніку та здають на металобрухт. Якихось ознак, що хтось почав відбудовувати власні оселі, ми там не помітили.

Наразі у Великоолександрівській громаді кажуть, що на місці покинутих зруйнованих хат у Білогіркі планують висадити фруктові дерева, щоб її перетворити у село-сад. А ще багато хто запевняє, що найсмачніші кавуни у цих краях саме білогірські, і вже скоро ми їх посмакуємо, бо життя  після російської окупації у село все ж повернулось.

_______________________________________________________________________

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.