Життя після мобілізації: один день із бійцями ЗСУ на Харківському напрямку (фото)

Кореспондентка Odesa Online побувала на Харківщині – провела день разом з нашими воїнами, які боронять країну.

Більшість людей в бригаді – мобілізовані, але цей факт не зменшує їх відвагу та бажання викинути ворога за кордон країни. Як кажуть хлопці, головне – це командний дух та розумне керівництво.

Перша моя зупинка – самохідна артилерійська установка. Знайомлюсь з екіпажем. Вони розказують, що загалом ротація на позицію на 4-5 днів, але буває, що артилеристи чергують в посадці понад тиждень. Наприклад, тому, що немає необхідних умов для заміни бійців: багато ворожих дронів в небі.

Для ротації вибирають найбезпечніші години, коли тихо, коли небо чисте. Сама ротація відбувається дуже швидко. Тримати автівку поряд з позицією довгий час – небезпечно.

Але повернемося до САУ. За словами хлопців, робота тут одноманітна: отримали координати, вивели машину, навели, залп. Найголовніше тут після вистрілів знову замаскувати «саушку».

«Я потрапив до армії по мобілізації, але шукати якісь відмазки не було і думки. Всі мають захищати країну і я завжди морально був готовий до того, що прийде і моя черга. Колектив в нас дружний, завжди один одного підтримуємо», – розповідає командир установки Олександр.

Хлопці кажуть, що сприймають вже один одного, як членів однієї сім’ї.

«Тут сумуєш за домом. У відпустці – за хлопцями. Звикли вже всі один до одного», – додає Олександр.

Гріються бійці в бліндажі за допомогою «буржуйки». І це буває важко, бо речі які намокли, довго сохнуть.

«Все добре, але не вистачає тепла та солодощів», – скаржаться хлопці.

Артилеристи реактивної системи залпового вогню «Град», на відміну від САУ, працюють «на виїзді». Коли ціль більш вагома, артилеристи «Граду» отримують завдання, збираються та їдуть.

«Робота на місці займає 4-5 хвилин. Розклались, навелись, розрядились та поїхали. Чим раніше знімемось, тим ціліше будемо», – розповідає командир артилерійської батареї «Град» з позивним Велес.

Велес у цивільному житті працював дитячим психологом. Але до військового життя чоловік звик досить швидко. Каже, що підтримують його маленькі життєві радощі.

«У цивільному житті не помічаєш маленьких радощів життя. А тут… Наприклад, хлопці, які провели три-чотири місяці у посадках їдуть у місто у справах – і потім місяць згадують, яка смачна шаурма була у якійсь там будці. Або гарячий душ. Ти декілька місяців користуєшся або сухим душем, або с пляшки якось миєшся, а тут можна просто стояти під гарячою водою… Це ж щастя!», – каже Велес.

У розрахунку «Града», до якого нас привезли хлопці, також всі мобілізовані. Всі пройшли навчання і готові до бою.

«Я просто пішов отримувати військовий квіток і там отримав повістку. Жінка поставилась до цього негативно, не хотіла, щоб я йшов до армії. Але я, як чоловік, сказав останнє слово і пішов. На навчанні всім казав, що мобілізований і що нічого не знаю. Всі ставились з розумінням та намагались допомогти. Так сталось, що коли повертався з навчання, зустрівся з батьками. Вони мене підтримали. Тут страху померти не має, є страх зробити щось неправильно. До ухилянтів, які ховаються, ставлюсь не дуже. Коли бачиш, що людей часто не вистачає, розумієш, як важливо йти до армії. Підтримувати та допомагати колективу», – розповідає командир взводу Олександр.

Колектив у хлопців злагоджений. У вільний від виконання задач час хлопці потрохи будують баню, щоб було де зігрітися.

А ще військові купили дві свині, яких годують статками їжі. Кажуть, що на Новий рік буде шашлик і баня. Свято все ж таки.

Далі мене знайомлять із танкістами. На танках Т-64 хлопці вже встигли пройти навчання, злагодження та відпрацювання. Не встигли тільки прийняти першій бій. Поки що.

Командир танку Андрій потрапив до армії теж по мобілізації. До війни він працював фермером. Пішов оновити документи й ось оновив життя. Але від армії не тікав – сприйняв це філософськи, як долю.

«Хочеться скоріше у перший бій. Раз я вже тут, хочеться щось зробити, щоб швидше звільнити нашу землю. Злість дуже велика на них», – розповідає Андрій.

У хлопця двоє дітей та дружина.

«Жінка не дуже радісно сприйняла цю новину, але відмовляти навіть не намагалася. Знає мене. За дітьми сумую. Звісно, шкода, що вони зростають без мене. Коли вони кажуть у слухавку, що сумують за мною – хочеться ревіти. Але я тут, щоб оце все не прийшло у мій дім», – каже військовий.

Це був один день поряд з нашими хлопцями, з нашими захисниками…