Заручники верхніх поверхів: як блекаути перетворюють одеські висотки на пастки для маломобільних людей

Для більшості одеситів багатоповерхівка – це просто місце проживання. Кілька десятків сходинок до ліфта, кнопка виклику, звичний маршрут від квартири до магазину чи аптеки. Але для тисяч людей із порушеннями мобільності, літніх мешканців, людей з інвалідністю або тимчасовими травмами звичайний вихід із дому може перетворитися на складне випробування. Особливо тоді, коли місто стикається з тривалими відключеннями електроенергії.

Висотки Одеси, які десятиліттями будувалися без урахування принципів універсального дизайну, під час блекаутів часто стають своєрідними «вертикальними пастками». Людина, яка живе на 10-му чи 15-му поверсі, може фактично стати заручником власної квартири, якщо ліфт не працює, а самостійно подолати десятки сходинок неможливо.

Ліфт як єдиний шлях до зовнішнього світу

Проблема доступності багатоповерхівок існувала в Одесі задовго до повномасштабного вторгнення РФ та енергетичних криз. Більшість житлового фонду міста формувалася в радянський період, коли потреби маломобільних людей практично не враховувалися.

Типові будинки 1970-1990-х років часто мають вузькі сходові клітини, високі пороги, відсутність пандусів або занадто круті конструкції, які формально можуть називатися доступними, але фактично ними неможливо користуватися.

Водночас для людини на інвалідному візку, мешканця з милицями чи літньої людини з проблемами опорно-рухового апарату ліфт – це критично важлива інфраструктура. Коли електроенергія зникає, ця залежність стає очевидною. Якщо немає резервного живлення, мешканець верхнього поверху змушений чекати, поки подадуть світло, або просити допомоги, щоб спуститися чи піднятися сходами.

Скільки людей потребують доступного середовища

За даними Міністерства соціальної політики України, кількість людей з інвалідністю в Україні становить понад 3,4 мільйона осіб. Однак поняття маломобільності значно ширше: до цієї категорії належать також люди похилого віку, вагітні жінки, батьки з дитячими візочками, люди після травм або операцій.

Таким чином, питання доступності стосується не вузької групи населення, а значної частини міських жителів.

Для Одеси ця проблема особливо актуальна через велику кількість старого житлового фонду, щільну забудову та значну кількість багатоповерхових будинків. Частина районів міста фактично формувалася навколо висоток, де мешканці змушені щодня залежати від роботи ліфтів.

Відсутність світла оголює старі проблеми

Енергетичні обмеження останніх років продемонстрували, що доступність будинків має критичне значення у надзвичайних ситуаціях. У багатьох будинках немає альтернативних джерел живлення для ліфтів. Встановлення генератора часто залежить від рішення ОСББ, фінансових можливостей мешканців та технічних умов самого будинку.

Але навіть там, де генератори є, вони не завжди вирішують проблему повністю. Часто їх потужності вистачає лише для роботи освітлення місць загального користування або насосів, а не для повноцінного запуску ліфтового обладнання.

Окрема проблема – евакуація під час надзвичайних ситуацій. Якщо у будинку виникає пожежа, обстріл чи інша загроза, людина, яка фізично не може швидко пересуватися сходами, опиняється у набагато більш уразливому становищі.

Пандус не завжди означає доступність

Однією з найпоширеніших помилок є сприйняття інклюзивності лише як встановлення пандуса біля входу. Насправді доступне середовище – це ціла система. Людина повинна мати можливість пройти весь маршрут: від тротуару до під’їзду, від дверей будинку до ліфта, від ліфта до квартири. Якщо біля входу є пандус, але він має неправильний кут нахилу, якщо двері занадто вузькі, а кнопки ліфта розташовані високо – будівля залишається фактично недоступною.

У старих одеських будинках часто неможливо провести повну реконструкцію без значних витрат. Але навіть часткові рішення можуть суттєво змінити ситуацію: облаштування зручних поручнів, автоматичних дверей, систем оповіщення, місць для очікування, резервного живлення ліфтів.

Що можна змінити вже зараз

Експерти з доступності наголошують: містам необхідно переходити від реакції на проблеми до системного планування. Для багатоповерхівок Одеси серед практичних кроків можуть бути:

– створення переліку будинків, де проживають (переважно) маломобільні люди, для першочергового забезпечення допомогою під час тривалих відключень;

– обладнання критично важливих будинків резервним живленням для ліфтів;

– проведення аудитів доступності житлового фонду;

– врахування потреб маломобільних мешканців у програмах відновлення міської інфраструктури;

– розвиток служб допомоги, які можуть оперативно підтримати людей, що не можуть самостійно залишити квартиру під час аварійних ситуацій.

Важливо, щоб такі рішення не сприймалися як допомога «для окремих категорій». Доступне місто – це місто, зручне для всіх. Місто, де ніхто не має залишатися заручником власного будинку.

Війна, енергетичні кризи та старіння населення лише загострили проблему, яка існувала роками. Одеса має велику кількість багатоповерхівок, але далеко не всі вони пристосовані до реальності, у якій живуть люди.

Будинок не повинен ставати пасткою через поверх, на якому живе людина. А місто має бути готовим до того, що його мешканці можуть мати різні можливості – і всі вони мають право залишатися повноцінними учасниками міського життя.