Заміновані поля, знищена техніка та тетянчині кавуни: як сьогодні бути фермером на Херсонщині

Під’їжджаємо до подвір’я і перше, що впадає в очі, кілька десятків кавунів – здоровенних смугастиків. Господиня пані Тетяна одразу починає нас пригощати. Рожева соковита серединка дуже смачна, солодка та втамовує спрагу. Особливого смаку кавунам додає розуміння, що вирощені вони на звільненій від окупантів та нещодавно розмінованій землі.

Ми знову завітали до Білогірки на деокупованій Херсонщині, де живе гостинне подружжя – Сергій та Тетяна Браженко. Тут нас завжди радо зустрічають, а Тетяна, як би багато справ не було, ніколи не відпустить, доки не почастує. Але кавуни ми тут їмо вперше. Бо познайомилися ми вже після деокупації, а минулого літа землю ніхто не обробляв – все було заміновано.

Втім і сьогодні проблема розмінування землі залишається актуальною.

Так, до 2022 року Сергій обробляв 140 гектарів землі, сіяв зернові та горох,  а також трохи кавунів  – бо як же без них на Херсонщині. Наразі ж завдяки групі підтримки протимінної діяльності розміновано 17 гектарів. Сергій каже, що йому пропонували і більше розмінувати, але сенсу немає – через війну аграрій залишився без техніки і працювати на полях нема на чому.

Раніше у Сергія було три трактора, один із них він купив новий майже перед повномасштабним вторгненням, а ще комбайн, нові сіялки. Геть нічого із цієї техніки  тепер нема, усе розбито. Фермер намагався відремонтувати один трактор, але нічого не вийшло —  він повністю побитий уламками.

Сергій розповів, що за законом можливо за знищену техніку отримає якусь компенсацію, але коли то буде – поки не відомо.

Крім техніки, аграрій через війну втратив урожай попереднього року, який не встиг продати, вже засіяні озимі, добрива, які було куплено та частину з них він вже вклав у землю.

Та нагадаємо, що вже три роки через замінування не може працювати на землі і ніяких доходів не отримує.

Тому кавуни – то не лише радість для душі, а хоч невеликий, але заробіток.

Втім, і тут є складнощі. Торгує кавунами Сергій прямо біля дороги, що проходить поруч з полем. Але дорога місцева, транспорту там проїздить небагато.

«Якби мав трактор, то завантажився б та поїхав до Великої Олександрівки. Там би продав набагато більше. А так доводиться продавати тут, бо хіба на «Жигулях» багато відвезеш? Та ще й дорога туди й назад – зовсім не вигідно», – каже Сергій.

Але ті, хто проїжджають, майже всі зупиняються та з задоволенням купують кавуни. А дехто навіть додому за ними приїжджає, адже «сарафанне радіо» працює і люди знають, які вони тут смачні. Ми й собі прикупили – бо вдома суворо попередили, щоб без справжніх херсонських кавунів не повертались.

«Тетянчині кавуни»  – саме так їх називає Сергій. І пояснює, що без підтримки та допомоги дружини не було б такого врожаю. Вона і на землі працювала – «тільки встигай за нею», і завжди потрібне слово знаходила, щоб дух підняти, і вдома господиня, що рівних ще пошукати.

Виростити урожай подружжю допомагали люди, хто чим.

«Я їм за допомогу кожному виписав письмову подяку», – сміється Сергій.

Поласувавши кавуном, їдемо на баштан, де вони зріють. Здебільшого полосаті, але зустрічаються й інших сортів. Сергій пояснює, що насіння не вистачило і йому приносили, хто що мав, то й кавуни зустрічаються різні. І серединка у одних рожева, у інших  – яскраво-червона чи навіть жовта. Але найсмачніші – полосаті з рожевою м’якоттю.

Але й тут, на розмінованому полі ми відчули подих війни. Бо дійшли до таблички «Обережно, міни».

Аграрії добре розуміють, що навіть на розмінованих полях можуть залишатися такі приховані «сюрпризи» і ще довгий час їм доведеться бути насторожі та працювати вкрай обережно.

В даному випадку Сергій попередив фахівців з групі підтримки протимінної діяльності і того ж дня, ще до нашого від’їзду небезпечну знахідну було знешкоджено.

Повертаємося до садиби Сергія та Тетяни. Тут хочеться нагадати, що крім проблем з бізнесом, їм довелося вирішувати ще безліч складних питань. Коли після деокупації Білогірки вони повернулися до рідного дому – від того залишилася лише назва. Якийсь час жили в модульному будиночку, наданому європейським фондом. Але то не найкраще житло – взимку там холодно, а влітку будиночок дуже нагрівається. Тому почали потроху відновлювати частину будинку, волонтери допомогли будівельними матеріалами.

Першими в селі зробили свердловину, адже на той момент води в селі взагалі не було. В цьому випадку теж допомогли волонтери – і свердловину зробити, і насосом забезпечили. І якийсь час тут запасалися водою всі місцеві жителі.

Звичайно подалися на допомогу за програмою «Відновлення», але й тут мали чималі проблеми, як і багато жителів деокупованих сіл.

Коли їхали з села – документи на хату залишались в окупації і зникли. Тетяна каже, що для людей, які не звикли мати справу з паперами, відновити їх дуже непросто. Втім, заяву написали та відправили до столиці.

А ще жінка дивується ставленням відповідних служб до оцінки руйнувань. Наприклад, їхню майже повністю зруйновану хату визнали на 50 відсотків цілою.

Історія родини Браженків, на жаль, не унікальна. В такій же скрутній ситуації сьогодні величезна кількість родин та фермерських господарств на Херсонщині.

Але зломити наших людей неможливо. От і Сергій з Тетяною радіють, що живуть на своїй вільній землі та будують плани на майбутнє. Головне, щоб війна закінчилася.

А ми збираємося додому. Тетяна просить зачекати, йде на город та повертається з жовтобокою динькою.

«Візьміть, поласуйте вдома, якраз поспіла», – з посмішкою каже жінка.

***

На зворотному шляху одразу за селом зупиняємося, та на хвилину схиляємо голови біля нещодавно встановленого козацького хреста.

Потім вирушаємо далі. І з собою веземо додому найсмачніші в світі кавуни – символ звільненої Херсонщини.

Вадим Тютюкін