Як коректно говорити про інвалідність: що показало опитування Odesa Online

«Людина з інвалідністю», «людина з особливими потребами», «людина з обмеженими можливостями» — у повсякденній мові досі можна почути всі ці формулювання. Але коректними вони є не однаковою мірою.

Редакція Odesa Online провела невелике опитування серед читачів у соціальних мережах та під час особистого спілкування. Ми попросили обрати формулювання, яке люди вважають найбільш коректним щодо людини, яка має інвалідність.

Найчастіше учасники обирали варіант «людина з обмеженими можливостями». Майже стільки ж — «людина з особливими потребами». Формулювання «людина з інвалідністю» опинилося лише на третьому місці. Частина опитаних вважала прийнятним і слово «інвалід».

Це опитування не є репрезентативним соціологічним дослідженням. Нам було важливо побачити, які слова люди вважають правильними у звичайному спілкуванні. Результат показав: терміни, від яких фахівці з безбар’єрності радять відмовитися, досі залишаються звичними для багатьох.

Людина — на першому місці

У нейтральному контексті коректно говорити «людина з інвалідністю» або, в офіційній мові, «особа з інвалідністю».

Саме термін «особи з інвалідністю» використовується в Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Вона виходить із того, що участь людини в житті суспільства можуть обмежувати не лише фізичні, психічні, інтелектуальні чи сенсорні порушення, а й бар’єри, з якими людина стикається навколо.

В українському законодавстві термінологію також змінили: з 2018 року в низці законодавчих актів слово «інвалід» замінили на «особа з інвалідністю».

Чому не «людина з обмеженими можливостями»

Таке формулювання досі поширене, але його не рекомендують використовувати.

Воно ніби заздалегідь визначає можливості людини як обмежені. Насправді ж дуже часто обмеження створює середовище: сходи без пандуса або підйомника, недоступний транспорт, відсутність субтитрів чи перекладу жестовою мовою, інформація у незручному форматі.

Людина може мати порушення здоров’я, але те, наскільки вона може навчатися, працювати, пересуватися містом чи користуватися послугами, значною мірою залежить від того, наскільки доступним є навколишнє середовище.

А як щодо «особливих потреб»

Формулювання «людина з особливими потребами» теж часто використовують із добрим наміром, намагаючись уникнути слова «інвалідність». Але як загальну назву людей з інвалідністю його вважають некоректним.

Потреба вчитися, працювати, пересуватися містом, отримувати інформацію, спілкуватися чи відвідувати заклади не є «особливою». Для її реалізації конкретній людині можуть бути потрібні певні умови або засоби доступності.

Водночас не варто плутати це з терміном «особливі освітні потреби». Він справді використовується в українському законодавстві у сфері освіти і стосується людей, яким потрібна додаткова постійна або тимчасова підтримка в освітньому процесі. Наявність інвалідності при цьому не є обов’язковою.

Чому слова мають значення

Звичні слова змінюються разом із розумінням інвалідності.

Формулювання «людина з інвалідністю» не приховує інвалідність і не намагається замінити її евфемізмом. Воно просто не робить цю характеристику визначальною для всієї людини.

Наше невелике опитування показало, що старі формулювання досі дуже живучі. А отже, розмова про безбар’єрність стосується не лише пандусів, транспорту чи доступу до будівель. Вона стосується і мови, якою ми говоримо одне про одного.