Виживання чи відновлення: проблеми аграрного сектора на колишній лінії фронту на Херсонщині

Проблема відновлення сьогодні надзвичайно актуальна для України. Тому цілком зрозуміло, що сьогодні багато пишуть та говорять на тему відбудови міст та сіл, оживлення бізнесу, тощо. Але недостатньо уваги приділяють аграрному сектору, хоча він є одним із основних для економіки нашої країни.

Наразі значні труднощі відчувають аграрії в усіх регіонах країни. Та одна із найскладніших ситуацій – на Херсонщині, в Бериславському районі.

Саме вздовж річки Інгулець проходила лінія зіткнення  із російськими загарбниками, доки Збройні сили України  їх не відкинули на  лівий берег Дніпра. І ці території дуже постраждали від бойових дій та наслідків окупації, в тому числі сільськогосподарські землі та фермерські господарства.

Втім, саме аграрний сектор у цих місцям є однією із основних сфер зайнятості, яка годує місцевих жителів. А сільськогосподарськаа продукція, вирощена на Херсонщині (як ті самі кавуни), знаменита на всю Україну.

Щоб зрозуміти, як виживають після деокупації херсонські аграрії, ми відправилися до Великомихайлівської громади Бериславського району, де поспілкувалися із місцевими фермерами.

Проблема, яку не знаю, як вирішити – відсутність техніки

Сергій вже давно працює на землі, і це основне джерело доходів його родини. До повномасштабного вторгнення він обробляв приблизно 140 гектарів херсонської землі.

«В основному засівав зернові, іноді горох, та трохи кавунів для душі.  Для прикладу, на час вторгнення 60 гектарів було засіяно ячменем. Звісно про ніякий урожай мова не йде», — каже фермер.

По самим скромним підрахункам Сергій втратив біля мільйона гривень, без урахування добрив, як він вже купив і частину встиг вкласти у землю. І то не все.

Аграрій, посміхаючись, каже: «Я людина жадібна, тому зерно з минулого урожаю не продавав. Про жадібність я шуткую. У нас зона ризикового землеробства — може бути засуха, це ж Херсонщина, тому поки новий вражай не заколоситься. минулий знаходиться у ангарі. Бо треба мати запас на посівну і розрахуватися із людьми. Тому збитки на одному мільйоні не закінчуються, бо встратив і попередній врожай. Але не хочу брехати, я загалом не рахував».

До збитків слід додати також техніку — було три трактора, один із них купив новенький майже перед повномасштабним вторгнення, а ще комбайн, нові сіялки. Усього цього нема, усе розбито. Сергій намагався відремонтувати один трактор, але то марні спроби — дуже він побитий уламками.

Фермер каже, що буде комісія і можливо за знищену техніку отримає якусь компенсацію, але коли то буде  – ніхто не знає. А якщо за власний рахунок до комісії техніку відремонтувати  – означає, що ніхто нічого не поверне. Хоча, як вже написали,  ремонтувати фактично нічого, дешевше нову купити.

Втім, є й інша проблема – дуже небезпечна. Це міни. Так, майже усі 140 гектарів, які до війни обробляв Сергій, на сьогодні залишаються не розмінованими.

Зараз завдяки дружбі із керівником групи підтримки протимінної діяльності “Апостоли” Юрієм було розміновано 17 гектарів. Вони навіть коштами трохи допомогли, бо розуміють, що аграрій без землі жити не може – хоч трохи, але потрібно посіяти.

«Пропонували і більше розмінувати, але сенсу немає. Бо той же замкнутий круг – відсутність техніки, і купити коштів теж нема. А я не звик бути у боргу. Планую ці гектари засіяти «хрущовським» методом — трохи кукурудзи і трохи кавуна. Комбайна ж вже у мене нема. Качан можна хоч руками зламати.  А без кавунів яка ж Херсонщина?», – посміхнувся Сергій.

Втім, навіть зараз на цих розмінованих гектарах сторчать хвости від “ураганів”. Вони не несуть загрози, як і «градини», але працювати заважають.

«“Гради” повисмикували, а ці «урагани» здорові, дуже тяжко витягнути із землі. Щоб усе посіяти і довести до ладу, потрібно мінімум 150 тисяч гривень. А потім кавун зійде, його треба полоти, це треба наймати людей і платити. Ми із жінкою стаємо і беремо по одному рядку і дивимось, скільки часу витрачаємо. Беремо по найгіршому варіанту, а саме по мені, бо жінка набагато швидше мене порається. Так  і складаємо ціну для найманих робітників», – розповідає вграрій.

Отже, шоб обробити ці 17 гектарів, Сергію доведеться витратити дуже багато сил. Та все ж головна проблема для нього – це відсутність техніки та коштів..

«Великим фермерам трохи легше, адже у них часто є запаси і коштів, і техніки», –  пояснює Сергій.

А сам вже мріє про майбутній урожай кавунів. На нашу спробу дізнатися, який сорт посіє він, так і не відповів — це велика таємниця.

“Приїжджайте  літом посмакувати  мої кавуни і тоді, можливо, я вам розповім про їхній сорт», — запрошує фермер.

У нас все заміновано в шаховому порядку

Схожа історія і у Олександра. Він із ріднею обробляв до російського повномасштабного вторгнення близько 100 гектарів землі. Уся вона належала рідним – всі  склали свої паї і вийшли ці гектари.  Але довелося так і залишили засіяну озимими землю.

“Наступного року зерно падає і знову сходить. Вклали тоді тільки у посівний матеріал 900 тисяч гривень, купили польське добриво. І вже друге літо йде після визволення, і нічого із землею не робиться. Усе заміновано, а на розмінування черга. Приїжджали. ставили таблички — кажуть, що йдуть від Снігурівки у нашому напрямку, чекайте. А наша земля під річкою, там усе заміновано у шаховому порядку. Коли до нас дійде черга – невідомо, може через рік, а може і більше. Тай грошей зовсім нема, а треба ще хату після русні довести до ладу, то в першу чергу», – —  з сумом каже фермер.

Олександр веде нас до техніки, вірніше,  до того, що від неї залишилось. Трактори, сіялки та комбайн  – теж колективна власність рідних. Але тепер це, на жаль, металобрухт.

Отже першочергова проблема, через яку Олександр не може обробляти землю  – це заміновані поля,  після вирішення якої він буде перейматися наступними питаннями. А ще дуже важливо  довести до ладу хату для родини.

 

Ситуація – повний «нуль»

Тезка нашого першого співрозмовника, Сергій, до вторгнення окупантів обробляв трохи менше землі — 40 гектарів, в основному сіяв зернові культури.

Сьогодні фермер із сумом згадує, що тоді була дуже складна посівна через засушливу  осінь.

«Воно зійшло, а на другий сезон усе згоріло. У землю було вкладено приблизно 200 тисяч гривень, плюс було куплене добриво і лежало у складі. Крім добрива. там ще було 100 тон зерна. Коли ми повернулись у село – воно ще тліло у складі. Все до тла згоріло, я махнув рукою та забув. Забув за все-все, за трактор, за комбайн, за сіялки», — каже Сергій.

На сьогодні ситуацію фермер характерезує дуже коротко — «нуль».

“Перспектива по розмінуванню  – обіцяють і обіцяють. Ми навіть восени один кусок самі спалили, виносили снаряди,  залишились там рештки касетних снарядів. Дзвонили на 101 — обіцяли їх підірвати, але ніхтоне приїхав. Розумію, що з розмінуванням роботи дуже багато, але прикро, що навіть не можуть  приїхати і прибрати те. що ми там зібрали і наскладали до кучі», –  засмучується Сергій.

А щодо техніки, яка згоріла – тут теж є серйозні складнощі. Щоб компенсувати, потрібні документи на неї. У Сергія вони були, але згоріли  разом із технікою.

«Зараз, щоб їх відновити, це проблема, і знову ж — викинь кучу грошей, а чи компенсують  кошти за техніку – ще питання», – зазначає фермер.

Крім інших, додалася ще й проблема із ціною на саму сільськогосподарську  продукцію. Аграрій каже, до деякі знайомі почали сіяти ще минулого року. Але паливо та запчастини за цей час зросли у ціні у рази, а на саму продукцію ціни нема.

Сергій із сумом показав  нам спалений трактор – “трудягу”, який 10 років до появи російських загарбників служив вірою та правдою. Зараз від нього залишився лише каркас.

Але все одно фермер має надію, що ситуація поліпшиться і він знову почне працювати на рідній землі.

***

Це лише кілька думок, кілька ситуацій, але на сьогодні ситуація у херсонських фермерів дійсно критична. Деякі з них про відновлення свого бізнесу говорять дуже песимістично. Деякі бачать перспективи – але не в найближчому майбутньому. Особливо важко тим, хто має малі чи середні господарства.

Одна з найголовніших проблем – це заміновані землі, які виключають будь-яку можливість працювати. На сьогодні Херсонщина залишається однією із найбільш замінованих областей України, разом із Харківською та Донецькою.

Але навіть у випадку розмінування є й інші проблеми, які можуть завадити аграріям працювати. Це відсутність техніки та коштів.

І ще одна проблема, про яку не варто забувати – забруднення землі, яке стається  після влучання та розривів ракет, снарядів та інших боєприпасів. Фахівці зазначають, шо вибухівка є сильною отрутою, яка руйнує життеєздатність наших грунтів та має страшні наслідки саме для орного шару грунту, де є своя флора, свої мікроорганізми. Часто таке забруднення має незворотну дію, тобто якісь землі доведеться законсервувати, їх неможливо буде використовувати в аграрному секторі.

Втім, перший заступник голови Херсонської ОВА Дмитро Бутрій нещодавно досить позитивно прозвітував про нарощування про нарощування  посівних земель. Він повідомив, що площа посівів цього року очікується близька 153 тисяч гектарів. Також посадовець зазначив, що на деокупованих територіях розміновано вже майже 196 тисяч гектарів. Це більше  третини  від усієї агарної площі. На жаль, поля наших співрозмовників поки не потрапили до цих розмінованих гектарів, а залишаються на двох третинах земель, які ще належить очистити від мін.

_______________________________________________________________________

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.