Від власника маркетингової компанії до бойового медика: одесит розповів про службу, мотивацію та героїчних побратимів

«Не можу бути осторонь, коли рідна земля в небезпеці», – саме так вирішив одесит Сергій, та в першу добу повномасштабного вторгнення закрив свою фірму і взяв в руки зброю, щоб захищати Україну.

З Сергієм на позивний «Суєтолог», бойовим медиком 36-ї окремої бригади морської піхоти, поспілкувалася кореспондентка Odesa.Online.

***

На момент повномасштабного вторгнення росії на територію України Сергій мав успішний бізнес, а також працював як волонтер-парамедик.

В мене була власна маркетингова компанія – декілька років займався просуванням малого та середнього бізнесу. Також  запустив більше 150 стартапів. Ще в мене було своє ком’юніті – лабораторія молодих підприємців, які відкрили чи планують відкрити власний бізнес. Ми з командою допомагли їм у цьому. А 10 березня 2022 року в мене мала б стартувати бізнес-школа для підлітків.

Також я мав хобі, яке було напряму пов’язане з медициною – перебував у двух волонтерських організаціях, одна з них – єдина в нашій країні  «Асоціація добровільних пожежників України». Як парамедики ми виїжджали на ДТП, завали, пожежі. А у 19-му році я отримав ліцензію інструктора з парамедицини.

Кожен українець пам’ятає чорний день початку широкомасштабного вторгнення. Яким він був для вас?

Я зустрів його недалеко від одеського аеропорту – ми з товаришем саме їхали з місця ДТП. Вже був ранок, коли все почалося. За добу я закрив компанію, все зібрав і на наступний день вже був у військкоматі.

Сергій зазначає, що деякі люди плутають бойового медика з медиком евакуації, медиками кейсеваку та з медиками медеваку.

Бойовий медик – це людина, яка виходить на позиції, разом зі своїми хлопцями виконує абсолютно усі задачі, які покладаються на групу, але в нього є трошки більше обов’язків. Це людина, яка розбирається в медицині – у долікарняній допомозі. Він надає найпершу допомогу при пораненні. В тому випадку. якщо першу допомогу воїну надали побратими чи сам поранений, то бойовий медик вже далі працює з ним. Він також може підготувати пораненого до евакуації.

Також Сергій займається з особовим складом – допомагає їм освоїти хоча б мінімальні знання медицини, які потрібні для того, щоб врятувати життя собі чи побратиму.

Кожен день наші захисники, а особливо медики, бачать страшні речі. Які випадки найбільше врізалися вам у пам’ять?

З того, що я бачив своїми очима, мабуть, найбільше мене вразили відірвані руки маленької дівчинки після прильоту. Кількома днями раніше її сім’ї пропонували евакуюватися з зони бойових дій. Але вони, як і, на жаль, багато цивільних, не захотіли, бо в них там хата та ще щось. А потім вони всі загинули…

Дуже жаль, коли люди роблять не так, як їм радять військові, це доволі часто закінчується смертю.

А як взагалі зустрічало вас місцеве населення у зоні бойових дій?

У зоні бойових дій місцеве населення ділиться на тих, хто за нас, і тих, хто за них.

Ті, хто за нас – дійсно допомагають. Але є й ті, хто чекає «руський мір». З ними були випадки, коли труїли хлопців, коли здавали позиції. Через таких виродків багато гідних людей загинуло. На жаль, такі є не тільки в зоні бойових дій.

А є ще й третя категорія – ті, яким просто все одно. І це також страшні люди.

Сергій служив строкову службу у 2004-2005 роках, та був учасником АТО з кінця 2015-го по 2018-й. Він зазначає, що в українській армії сталися неймовірні зміни.

Мені є що порівняти. Зараз це зовсім інша армія і вона дійсно гідна світового рівня. Українська армія, напевно, найсильніша у світі по характеру та вмінню навчатися. Вона міцна, гідна і продовжує вдосконалюватися. Ми воюємо з “другою армією” світу на даний момент і ми її переможемо.

Армія – це люди, а люди в нас найкращі. Мабуть головне в війську – це солдати та бойові командири. Це не просто люди, які носять відповідні звання, а дійсно справжні бойові командири. Вони стають офіцерами і просуваються по кар’єрних сходах. Ці люди дійсно відповідальні і приймають правильні рішення.

Що за час війни змінилося у вашому світогляді?

Війна принесла дуже багато горя. І також вона нас багато чому навчила. Вона показала, хто є хто. Хто став на захист Батьківщини, розуміючи, що це може бути квиток в один кінець. Хто втік з країни, хто намагається заробити і заробляє на війні.

Є люди, які зараз продовжують жити звичним життям і розповідати про те, що має воювати хтось. Розповідають про те, що «я не народжений для війни» і все таке.

Поки ворог був на порозі Києва, під Києвом – так, дійсно країна згуртувалась, дійсно країна працювала на один результат. Як тільки ворога відігнали від Києва, відкинули його – для декого війна закінчилось. І це прикро, адже вона продовжується.

На питання, чи може Сергій згадати особливо вражаючі історії про його побратимів, він зазначив, що подвиги він бачить кожен день. На жаль, деякі з них – це трагічні історії.

У нас був випадок, коли боєць, який не був гранатометником, з одного пострілу спалив ворожий танк. А на місце, де він знаходився, одразу прилетіла міна. І він загинув, як герой.

Було, що худорлявий, невисоко зросту хлопчина на собі виніс з-під обстрілу чотирнадцять поранених. Навіть не зі свого підрозділу. Бо він розумів, що вони самі не зможуть дійти до укриття та допомоги. 

Люди залишалися удвох на позиції, де має стояти 10-12 чоловік. Наш побратим взяв кулемет. Сам, нікому не сказавши, пішов для того, щоб прикрити хлопців. Ризикнув собою, щоб побратими змогли самостійно вийти.

Наші медики евака, які залітали просто під мінометним обстрілом, ризикуючи не просто машиною, а й собою для того, щоб швидко забрати пораненого з поля бою.

Я особисто знав чоловіка, який врятував вісім людей. Коли прилетіла граната, він накрив її собою. Він був медиком і справжнім воїном, врятував хлопців, пожертвувавши собою.

Що вас підтримує, мотивує, дає сили боротися?

Тут все по-справжньому, тут немає місця брехні та лицемірству. Тут люди справжні, тут хлопці і дівчата дійсно герої, про яких повинна знати уся країна. Однак для всіх нас це звичайна робота. Ніхто не буде кричати: «Я герой». Ми знаємо, чому і навіщо ми тут, і будемо до кінця.

Що підтримує і дає сили? В першу чергу, напевно, люди, які поруч. Ну як я можу не піти з ними, чи залишити їх – це ж мої побратими, мої друзі. Також є до кого звертатися: є близькі, в мене донька підростає. Оце і є мотиватор, що треба цю погань вигнати з нашої землі, треба, щоб вони були покарані, щоб вони відповіли за те, що зробили. 

________________________________________________________________________

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” та за фінансової підтримки програми МАТРА Посольства Нідерландів в Україні.