Головні новини Одеси
    Головна > Новини > Війна > Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

…щоб його заспокоїти від лиходення, аж поки не викопана буде яма безбожному!

Псалми 93:12-14

Кішки та крокодили

Два брати, Дмитрик та Гришко, крадуться коридорами хостелу. В руках у них дзижчать яскраві пластамасові бластери.

Вони, зрозуміло, воїни ЗСУ. Одному «бійцеві» шість років, іншому – п’ять. Вони вміло беруть у «котел» стійку адміністратора. Нечутно підкрадаються. Потім вискакують праворуч та ліворуч!

– Доброго вечора! Ми з України!

Адміністратор Михайло, смішний дядько, удавано задирає руки!

– Здаюсь!

Але погратись із братами не виходить. «Заспівав» мобільний.

– Ви під’їхали? Там ворота вдень відчинені. Йдете крізь арку і впираєтеся в наш притулок. Скільки вас? Ви та батьки? Добре.

Тривожний голос із надією: “А ви тварин берете?”

– Беремо. Тільки якщо не крокодил. Хоча крокодилів, мабуть, також беремо. Якщо він не п’є!

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

Сходами піднялася літня пара, тягнучи баули. У них вимотаний вигляд. Такий буває у людей після кількох днів тяжкого шляху. Коли вдалині бахає канонада. Коли треба об’їжджати дорогою згорілі автомобілі та вивернутий асфальт. Коли одна думка – аби тільки врятуватися!

Але ось не чути вже канонаду, а обгорілі будинки в дорозі трапляються все рідше. Страх змінюється втомою і тягарем, який навалився і тисне, тисне на плечі. Рідного будинку більше немає. Роботи немає. Грошей немає. Що робити далі? Адже ми не двадцятирічні!

Слідом за ними до ресепшену підходить і молода пара. В руках, крім сумок, переноска для тварин. У ній кішка з витріщеними вогненними очима. Теж втомлена та злякана.

– Раніше ми не брали постояльців із тваринами, – каже директор “Dream shelter” Георгій Блощиця. – Але я собі думаю – це ж війна. І людина під час війни не покинула свою тварину. Це якось характеризує її.

Тут кожне звірятко фотографують. І складають альбом чотирилапих відвідувачів. Були і вівчарки, і карликові собачки, хом’яки та ящірки.

Дмитрик та Гриша, зрозумівши, що біля ресепшену зараз розпочнеться нудне оформлення, вирушають у пошуках пригод далі. Братів тут називають “урагани”. Здається, що їх не двоє, а щонайменше шість. Вони якимось чином опиняються одразу на трьох поверхах. Куди б ти не пішов – один з них вже там. Із пістолетом. Вони стежать. Вони ховаються. Вони торохтять. І кричать “Піу! Піу!”

На стінах залишають лише їм зрозумілі стрілочки.

Георгій тільки зітхає, бачачи чергову стрілочку, намальовану маркером:

– Вказують один одному де «ворожий штаб».

Готель – гордість Георгія. Я захоплююсь його дизайном, інтер’єрами у стилі лофт. Георгій задоволено посміхається: цей хостел став першим в Одесі приймати переселенців. Безкоштовно.

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

Хостел зараз називають шелтером (від “shelter” – притулок). З початку війни через нього пройшли тисячі людей. Кому необхідно переночувати та рухати далі. Кому треба поїсти. Третьому – прийти до тями від жахів війни та окупації. Четвертим потрібний тимчасовий притулок, поки знайдуть роботу. П’ятим – оформити статус переселенця. До 70 осіб щодня розміщувалися у притулку. Потім підтяглися й інші хостели. Теж почали безкоштовно розселяти людей.

У перші дні війни Георгій із дружиною витрусили весь холодильник та шафи. Бо треба було нагодувати людей.

-А чи були ті, хто приїжджав без усього? Без грошей, їжі? Хто не їв кілька днів?

Георгій:

– Та вони весь час хотіли їсти. Ми у перші місяці приймали людей із Херсона. А в Херсоні настав тоді дефіцит продуктів. Ковбаса коштувала як півмашини! Звідти люди приїжджали прямо в комендантську годину, і в цей час вже не працював жоден магазин, і все було зачинено. Звісно, ​​ми їх годували. Розміщували, звісно ж, безкоштовно. Ми не могли, як це робили інші, вимагати по тисячі-півтори за одну ніч у ліжку. І їм не було куди подітися. Бо люди, коли виїжджали звідти, платили за літр бензину до 500 гривень.

Але в Одесі були чотири хостели, які все робили безкоштовно, на такому ж рівні, як інші за гроші. Та ми були першими. Коли приїжджають люди, то ми перед ними вибачаємось. Простирадла чисті, але непрасовані! А у них сльози на очах: “Та що ви! Ми у підвалі спали тижнями!”.

А ви знаєте, нам до сьогодні не допомогла жодна державна організація. Через три місяці роботи ми починали думати, що зробили для своєї країни все, що могли. Просто не зможемо продовжувати. І тут виникли іноземні партнери. Вони сказали: “Ми вас підтримуватимемо”. І було б неправильно не продовжувати, бо ми йшли як флагман, показуючи всім приклад.

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

Георгій має спокійну впевненість, що все, що він зробив, правильно. А малюнки фломастером, або ж двері, об які брати наші менші вирішили поточити зуби або пазурі, – то справа наживна.

Ось кімната. Невелика. Чистенька. Чотири ліжка ярусом. На підвіконні кішка Дуся (вислоуха британка чи шотландка) старанно обгладжує соняшник, що стирчить у графині.

Її господар Женя розповідає, де їм довелося побувати.

Слов’янськ, Краматорськ, Бахмут, Костянтинівка, Дніпро, і ось – Одеса. Я думав, що з Дусею не пустять. Вона в мене добу у машині жила. А потім я говорю Георгію: “У мене ще кішка”. І мене заселили з Дусею. Тут в Одесі ставлення до кішок хороше. Я ходжу з нею на плечі. Усі посміхаються. Фотографуються. Священна тварина.

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

Людина з найдовшим волоссям в Одесі

А брати телепортувалися на перший поверх. Там живе справжній Санта.

Він старий. В окулярах. З бородою. І він — американець. Його брати побоюються.

Насправді звати його Ібрагім, людина з найдовшим волоссям в Одесі. Йому вже 70 років. Борода і косми в нього заплетені на кшталт дредів. Він американець, а за походженням – єгиптянин.

Йому близька філософія хіпі. Але він не палить марихуану. Вегетаріанець та атеїст. «Людина світу», як він себе називає. Він обожнює кубинський джаз і там-тами. Він виходить зі своєї кімнати і, помітивши нових переселенців у «ресепшена», пригнічено крутить головою.

Незвичайна, абсолютно вільна людина, яка об’їхала весь світ. Останні 10 років їздив Європою і нарешті осів в Одесі. Жив, засмагав на пляжі, ходив на “Привоз”. Справно сплачує за окремий номер. Йому тут подобається. Життя – це подорож, і треба ним насолоджуватися. Сюди він приїхав відпочивати. А потрапив на війну. Схожий, як на мене, не на Санту, але на філософа Ошо. Про нього вже знімали документальний фільм на Одеській кіностудії. Ібрагім дуже любить поговорити, але мовний бар’єр заважає. Він, правда, вивчив кілька десятків слів. І каже: “Glory to Ukraine”. Адміністратор Михайло сидить поруч і перекладає: “Ібрагім каже, що за півсотні років подорожей він вперше опинився у країні, що воює”.

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

Ібрагім відчайдушно жестикулює і губами зображує свист ракет: з балкона шелтера він бачив, як вони летять, а також стовпи диму.

Георгій усміхається: “Треба брати окрему платню за перегляд ракет”.

Американець не виїхав з Одеси, хоча його друзі з усього світу стурбовано писали йому у фейсбуці: “Ібрагім, там же війна, їдь”.

– Я дуже співчуваю всім цим людям (переселенцям). Але вони дуже мужні. Це божевільна війна.

Георгію сказали, що старий американець вирішив залишитися тут і жити у шелтері до кінця. Він вирішив у темній Одесі, в країні, що воює, закінчити свої подорожі.

Борщ з льодом та Тоторо

Тим часом на кухні зібралася обідати ціла компанія. Швидко збирають на спільний стіл. Слід сказати, досить апетитну їжу.

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

Принагідно люди охоче розповідають про те, як вони опинилися тут.

Саша:

– У перші ж дні війни околиці Харкова почали обстрілювати. Довелося їхати. Мама у Черкасах. Дружина та дочка – до Німеччини. Наша дев’ятиповерхівка повністю згоріла. Дев’ять ракет до неї прилетіло.

Я слухаю, киваю. Згадую, як у чаті нашого будинку мешканці істерично писали про відключення світла. Про те, що треба на мітинг виходити! Про те, що електроенергію з Одеси продають Європі та іншу нісенітницю.

Я запам’ятав фотографію дев’ятиповерхівки у Харкові. З безсоромно оголеними квартирами. У деяких збереглося якимось дивом (як півник із Бородянки) меблі. На стіні дитячої кімнати висів плакат із Тоторо (добрий дух лісу з японського мультфільму). Я зайшов до російських груп шанувальників творчості режисера Міядзакі і скинув їм цю фотографію. Широка посмішка Тоторо серед закопчених уламків. Її буквально одразу видалили.

– Це моє рідне подвір’я. 29 років прожив, – продовжує Сашко, – на перилах у під’їзді мої ініціали. У класі третьому вирізав складаним ножем.

Помовчавши, додав:

– Були. Там МНСники наш будинок навіть не розбирають. Бояться, що він повністю звалиться. Зараз шукаю роботу. У мене дві вищі освіти. Працював керуючим персоналу, менеджментом, аудит.

Карина – смішна дівчина. З Марика (Маріуполь). Вона любить панк-рок, не любить «совок». Накручує спагетті на вилку і розповідає:

– Мій дім не вцілів. Він знаходився на околиці Маріуполя і… це було неможливо, щоб він уцілів. Ми виживали, як могли. Доступу до зв’язку у мене не було з перших днів війни. З 25 лютого були повністю вимкнені світло, вода. Зв’язок також зник. У центрі міста це все було. Там цивілізація. Якось краще.

Військові наші були на таких самих умовах. Вони не мали ні їжі, ні води. Я пам’ятаю, коли на багатті стали готувати, то вийшов військовий, ми з ним добре спілкувалися. Це один з військових, що допомагав. Він виніс величезну каструлю, де був борщ. А в ньому крига. І просто попросив підігріти. Ми йому ще каву дали у термосі. У мене багато з «Азова» було знайомих, зараз не знаю, чи живі вони, чи ні. Це жесть! Особливо, коли обстріл! Я змогла тоді дві каністри по 40 літрів нести. На весь під’їзд. Там лише кілька людей жило. Кілька літніх чоловіків та бабусі. Не було молодих. А в мене ще цвях у черевик потрапив. А довкола вибухи. Але воду дотягла.

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

– Де воду знаходили?

– Джерела, колодязі. Бачила людей, які в люки залазили, і там воду брали з труб. Брудну воду. Люди через фільтри її чистили. Через вугілля.

– А їжа?

Ох, це взагалі окрема історія. Поруч магазинів було не так багато. І не було торгових центрів. Та й то в них люди залітали і, як варвари, просто згрібали все. Здивувало те, що люди, які скуповували їжу, не ділилися між собою. Купити банку тушонки можна було за пачку цигарок. Я їжу не брала. Я 25 лютого пішла в магазин і купила пачку чіпсів та пачку цигарок. Коли всі хапали.

Усі холодильники відключені, їжу лише на балконі залишалося тримати. І коли потеплішало, то проходиш біля сміттєвих контейнерів, а там величезна кількість протухлої їжі. Така жадібність у людей.

У нас двір дружній. Усі один з одним ділилися. І навіть цигарками. На початку війни пачка цигарок 500 гривень коштувала. Це найдешевших. Я курю. Із закінченням війни кину. А як ще заспокоїтися? Алкоголь небезпечно пити. А раптом обстріл? І куди, і як це тіло п’яне тягнути? У нас будинок обстріляли, і там був дуже п’яний мужик. З першого під’їзду. Я – з другого. Деякі люди дуже дивні. Розуміють, що будинок обстрілюють, та сидять до останнього. І я з вулиці кричала одному чоловікові, у якого вже пожежа в квартирі, і він її гасить. Я кричу: Вийдіть звідти! Ви погасите, і що далі?

Карина розповідає, як визначати прильоти по звуку. Говорить спокійно, розважливо. Навіть із гумором.

Якщо шелест – то це над тобою, якщо ба-бах – то це поряд з тобою. А якщо нічого не чуєш, то в тебе прилетіти може. Потім прийшли «днр». На території церкви дозволили телефони заряджати. І привезли величезний екран на коліщатках, на якому транслювали щодня російські новини. І привезли “гуманітарку”. У мене вулиця називалася проспект Захисників України, і тому нам давали саму фігню. А на вулиці 9 травня – там такі здорові давали пакунки.

Наташа, мати братів-ураганів, ловить бравих “кіборгів” і садить їх обідати. Накладає порції апетитної їжі.

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

Сама розповідає:

В Одесі люди не знають, що таке бомбардування. Це не те, що літають дрони. Не те, що над морем щось збили. Не те, що прилетіло до пари будинків. А коли воно постійно бахає. І вилітають вікна та стіни. І коли в тебе немає нічого! Немає роботи. Знищено. Немає домівки. Нема грошей. І нема запасів. Люди гинуть разом із будинком.

– Я реально жила на вулиці, – втручається Каріна.

– У мене вдома вікна лопнули, стеля впала, світла немає, газу немає, водопровід прорвало в літній кухні від вібрацїі, – продовжує Наташа. – Її  перекрили, щоби не затоплювало. Та маю маленьких дітей. І довелося їхати.

Кого виселяють із шелтера?

Наталя тут вже кілька місяців. Вона не тільки дбає про «братів-ураганів», але і допомагає переселенцям. Водить групи на Рішельєвську, 18, де видають гуманітарну допомогу.

Вона розповідає, що черги були там величезні. А групи із шелтера проходять без черги. Деякі навіть платили гроші за місце. Такий бізнес. Тобто людина може відстояти в черзі цілий день, але так і не отримати довідку. Люди стояли тижнями в черзі. Бувало й по 10 днів.

Про це говорили на засіданні в мерії Одеси.

Георгій:

– Я Генадію Леонідовичу говорю, що у ваших силах змінити ситуацію. Щоб люди не стояли в черзі заради того, щоб стати в іншу. Треба сказати, що він дав вказівку вирішити питання і запитав, за який час це виконають. Йому відповіли, що упродовж тижня це питання вирішать.

І справді — через тиждень нам зателефонували і сказали, що якщо є ті, хто чекає на довідки – «велком».

Я думаю, те саме зробили і з іншими колективними центрами для переселенців. Таким чином ми підтягуємо вирішення питань, але говорити про те, що немає черг зовсім, рано. Ми не знаємо, як справи зі звичайними переселенцями. Які приходять не із колективних центрів.

Брати починають бійку через печиво. Наталя їх суворо смикає. Іграшкові пістолети лежать поруч, поки хлопці швидко перекушують. Здається, що з пластмасових стволів йде дим. «Скоріше, скоріше доїдайте, допивайте! Пора знову в бій!» – кличе зброя.

Георгій:

– Наші військовослужбовці подарували забавки своїх дітей. Я їх розклав на кухні на дивані. І діти приїжджали втомлені, засмучені. Тільки заходили на кухню, і одразу бачили на підвіконні, на дивані, на всіх полицях багато іграшок! У них спалахували очі! Вони хапали іграшку ті бігли до мами показувати! Супер.

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

– А які обмеження?

Георгій:

– Спиртне, звісно, не можна. Проживання – п’ять днів. Але може бути й більше. Ми даємо людині час. Але не так, що він каже “я шукатиму роботу”, а сам лежить цілими днями. Такому ми скажемо: “Вибачте, через три дні ваш час закінчиться”.

Брати, перекусивши, скотилися під стіл і одразу поскакали коридором у пошуках ворожого ДРГ. Напевно, у них залишаться яскраві спогади про це місце на все життя. Згадуватимуть про нього років через 30: “А пам’ятаєш, Дімка, Санта-Клауса з Притулку? І як дядько Жора лаявся, що ми стіну розмалювали?”

Дивовижний будинок, куди приходили люди зі зруйнованими життями, з порожніми очима. Навіть кішки у них не мали сил нявкати. А тут їх заряджали енергією та давали надію. Тут зустрічали жартом та теплом.

Я питаю у Георгія:

– А вам хоча б грамоту дали? Від мерії? Орден?

Він сміється:

– Може, колись!

Автор – Дмитро Бакаєв

 

Якщо вам потрібно зв’язатися з “Dream shelter”, дзвоніть по телефону 067 57 98 777

Брати-«урагани», людина з найдовшим волоссям в Одесі та кішка-мандрівниця по «горячих точках»: як живе притулок для переселенців

Інші матеріали на тему:
За добу ЗСУ ліквідували 650 окупантів
На Одещині продовжують діяти екстрені відключення світла
Сильний вітер та ожеледиця: прогноз погоди в Одесі та області на 29 січня
Через негоду на дорогах Одеси працює спецтехніка
Війна. День 339. Відеодайджест
bigmir)net TOP 100