«Це друзі, побратими, ті, хто піклуються»: отець Василь Вірозуб розповів про обов’язки військових капеланів, найважчі моменти та полон

За 609 днів війни багатьом українцям довелося розібратися у зброї, військовій техніці та родах військ. Але робота військових капеланів майже не відома громадськості, хоча вони відіграють важливу роль у Збройних силах України. Це люди, які порадою, добротою та співчуттям оберігають душі захисників України та лікують невидимі рани.

25 жовтня в Україні відзначають День військового капелана. Кореспондент Odesa.online поспілкувався з настоятелем одеського Свято-Троїцького храму ПЦУ Василем Вирозубом про службу капелана.

Як в Україні з’явилися військові капелани?

Ми починали капеланство з початку війни на сході України як звичайні священнослужителі, які волонтерили. Тоді навіть не було такого слова — «капелан».

З 2014 року ми приїжджали на передову до захисників. Думаю, всі пам’ятають, що тоді армія була «гола і боса». На той час потреба була у всьому: від звичайних речей, таких як труси та шкарпетки, до спеціального обладнання, як, наприклад, приціли, тепловізори. Ще армію треба було нагодувати.

Згодом ми розуміли, що військовослужбовців треба не тільки одягнути та нагодувати, а ще й закривати духовні потреби. Для них потрібно і службу провести, їх треба причастити, сповідувати.

Ми почали вишукувати у інтернеті, у різних соцмережах як і з ким працюють капелани у інших країнах, зокрема у країнах Європі, а також в США, Канаді. Ще ж в нас не всі військовослужбовці православні, є й католики, протестанти, мусульмани. І всіх їх потрібно духовно окормлювати.

Ми зв’язувалися з іншими церквами, з іншими єпископами, і так з’явилася в Україні структура капеланства, яка наразі закріплена на державному рівні.

Як священник може стати капеланом?

Якщо священник хоче бути капеланом, він має підписати контракт зі Збройними силами України. Після цього він отримує військове звання. Він стає військовослужбовцем капеланом.

Які функції виконує військовий капелан?

Капелан це священнослужитель, який є в складі ЗСУ та здійснює душпастирство над військовослужбовцями та їх родинами.

Якщо говорити не так формально, то, в першу чергу, капелан — це друг, побратим військовослужбовця, це той хто одягне, взує, нагодує, хто буде піклуватися про військового і заспокоїть, як його самого, так і його маму, тата, дружину. Капелан є зв’язківцем між військовослужбовцем та його сім’єю, начальниками, командирами.

Часто буває, що саме капелану військовослужбовець може розказати про проблеми та потреби, які капелан може адресувати командиру, начальнику. І скоріш командир послухає капелана, ніж рядового солдата. Та й не всі сміливі, не всі можуть вільно спілкуватися з керівниками.

Тобто ми не просто священники, які приїхали, помолилися, водою окропили та й все. Ні. Це й духовне окормлення. В наші обов’язки, окрім того, що я вже перерахував, входять освячення, хрестини, вінчання, сповіді, причастя і багато інших різних духовних потреб.

Також нас навчають як тактичних медиків. Ми вміємо надавати екстрену медичну допомогу, витягнути бійця з поля бою.

З огляду на цю останню фразу одразу витікає питання про участь капеланів у бойових діях. Чи працюють капелани безпосередньо на полі бою?

Ні. Під час самого бою священнослужитель безкорисний. Зона роботи капелана «зелена» та «жовта». Інакше кажучи, друга чи третя лінія від «нуля». Це підготовка до бою і зустріч після бою, надання необхідної допомоги. Також піклуємося про поранених, які у шпиталях. Всі люди нам цінні. Ми нікого не полишаємо.

Незважаючи на обстріли, на прифронтових територіях все ще залишаються люди. Чи можуть вони звертатися до військових капеланів?

Звичайно. Піклування про людей, які залишилися на цих територіях, також входить до наших обов’язків. Я кажу не тільки про духовне піклування, а ще й про гуманітарну допомогу. Іноді треба й буханку хліба принести, цукор, масло та інше.

Що для вас є найважчим у цій службі?

Найважче віддавати родині тіло молодого воїна. Віддавати, і дивитися в очі його батьків. Дивитися на дружину. І не знаходити слів, щоб втішити. Особливо важко, коли маленька дитина запитує у мене «а чому не має батька?».

У такі моменти так само болить, як у родичів загиблого. З цим солдатом втрачається частина мене самого.

Ось що саме складне — наші загиблі діти.

Ви пройшли через російський полон. Розкажіть, що від вас хотіли росіяни та чи застосовувалися до вас психологічні чи фізичні тортури, зокрема, саме через те, що ви капелан?

Це було одною з основних причин катувань. 25 лютого ми вийшли на «Сапфірі» до острова Зміїний по тіла наших захисників. Тоді ми ще не знали, що вони живі. А 26 лютого ми вже потрапили у полон.

У Криму нас ще не били. Був лише психологічний тиск. Ми не знали, що коїться в Україні, бо нас відгородили від інформації. Нас залякували тим, що України вже нема, що президент втік. Тиск був постійно. Були допити по 2-3 години.

Але коли нас вже переправили літаком в Шебекіно, це Білгородська область, от там вже почали катувати. У цей час росіяни зрозуміли, що в Україні їх не чекають і вони «відривалися» на полонених. Били, били током, електрошокерами, підковирювали нігті на пальцях, кидали у карцер, де морили голодом та не давали спати більше чотирьох діб.

Ми тоді були цивільними, волонтерами. І тепер уявіть, якщо таке вони робили зі звичайними цивільними, то що роблять із військовослужбовцями. Наших хлопців треба рятувати. Ось на що світ також має звертати велику увагу.

Нагадаємо, нещодавно Василь Вирозуб прокоментував заоконпроєкт про заборону релігійних організацій, пов’язаних з РФ.