Тривога не чекатиме: наскільки доступні одеські укриття для маломобільних людей

Під час повітряної тривоги важливо не лише знати, де розташоване найближче укриття. До нього ще потрібно встигнути дістатися — і потрапити всередину.

Для більшості людей кілька сходових прольотів униз — неприємність. Для людини на колісному кріслі вони можуть означати, що шлях закінчився біля входу. Круті сходи стають серйозною перешкодою і для літньої людини, людини після травми, на милицях або з іншими тимчасовими порушеннями мобільності.

А під час загрози застосування балістичної зброї рахунок узагалі може йти на хвилини. Тоді варіант «зараз знайдемо когось, хто допоможе спуститися» перестає виглядати надійним рішенням.

Журналіст Odesa Online побував у десятках укриттів у різних частинах міста. Усередині багато з них облаштовані цілком пристойно: є лавки, в окремих — місця для лежання, вода, вентиляція, туалети. Саме такі базові речі — вентиляцію, освітлення, запас питної води, місця для сидіння, за можливості лежання, санітарні умови — ДСНС називає серед необхідного для укриттів.

Але для маломобільної людини головна проблема нерідко виникає раніше — між вулицею та цими лавками.

Повністю доступних маршрутів серед оглянутих нами укриттів виявилося небагато.

Не лише люди на колісних кріслах 

В Одесі станом на 1 січня 2025 року на обліку у виконавчих органах міськради перебували 71 833 дорослих та 5 393 дитини з інвалідністю. Серед дорослих 3 569 людей мали ураження опорно-рухового апарату, ще 1 211 — порушення зору.

І ця група через війну стає більшою. Кількість людей з інвалідністю в Україні за роки повномасштабної війни суттєво зросла, зокрема через бойові травми та поранення.

Втім, коли йдеться про доступність укриттів, коло людей значно ширше.

Державні будівельні норми — ДБН — відносять до маломобільних груп не лише людей з інвалідністю, а й людей із тимчасовими порушеннями здоров’я, літніх людей, вагітних жінок та людей із дитячими візочками. Тобто круті сходи або високий поріг можуть стати бар’єром для людини, яка нещодавно отримала травму, так само як для 80-річного мешканця сусіднього будинку.

Ми й самі бачили, наскільки складним може бути звичайний вихід з укриття для літньої людини: кілька людей допомагали жінці піднятися крутими сходами нагору.

Під час спокійного виходу після відбою це просто важко. Під час необхідності швидко потрапити до укриття така сама перешкода стає значно серйознішою.

А як має бути

Для захисних споруд діють окремі ДБН В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту». І доступність у них — не додаткова опція.

Норми передбачають, що пішохідний шлях до укриття має бути доступним для маломобільних людей, а під час нового будівництва, реконструкції чи капітального ремонту потрібно забезпечувати доступність і самої захисної споруди.

Вхідні групи, сходи, пандуси, майданчики та внутрішні маршрути мають відповідати нормам інклюзивності. Якщо облаштувати пандус у вже існуючій споруді неможливо, допускаються інші рішення — зокрема підйомні платформи та спеціальні механізми.

Тобто сам по собі напис «Укриття» біля дверей зі сходами ще не робить його доступним.

Причому для укриття особливо важливий саме весь маршрут. Навіть хороший пандус перед останніми дверима мало допоможе, якщо до нього потрібно дістатися розбитим тротуаром або подолати інші сходинки.

Коли спуститися пандусом самому складно

Найзрозуміліше рішення — пандус. Але пологі й зручні пандуси ми частіше бачили біля медичних та навчальних закладів, де доступність облаштовували комплексніше. Одеська міська рада веде окремий перелік укриттів, обладнаних для маломобільних груп населення — пандусами, рейками та іншими спеціальними пристосуваннями.

У частині локацій нахил настільки значний, що самостійно спуститися або, тим більше, піднятися ним на кріслі колісному буде складно. Тобто фізично шлях є — але для його проходження знову потрібна інша людина.

І це важлива різниця між «можна потрапити» та «можна потрапити самостійно».

Підйомники: це рішення, але потрібна людина

Ще один спосіб пристосувати старе підземне укриття — спеціальні підйомники.

На двох локаціях на Старопортофранківській ми побачили різні рішення. На одній встановлена вертикальна підйомна платформа. На іншій — спеціальний механізм, який дозволяє переміщати крісло сходами.

Такі пристрої передбачені будівельними нормами як один із варіантів пристосування існуючої захисної споруди, якщо нормативний пандус облаштувати неможливо.

Але практика додає до технічного рішення кілька важливих «але»: скористатися побаченим нами сходовим пристроєм самостійно людина на колісному кріслі не може. Потрібен хтось, хто знає, як ним керувати. Потрібен час, щоб встановити крісло, зафіксувати його та спустити людину сходами.

У звичайних умовах це краще, ніж відсутність будь-якої можливості потрапити вниз. Під час повітряної тривоги, особливо коли загроза може дістатися міста за лічені хвилини, залежність від додаткових дій та сторонньої допомоги стає вже питанням безпеки.

Працівниця одного з укриттів розповіла нам ще одну показову деталь: за весь час її чергувань цим пристроєм жодного разу не скористалися.

І тут не можна робити висновок, що підйомники нікому не потрібні. З’являється інше питання: чи знають самі люди, яким потрібне доступне укриття, де такі пристрої взагалі є і куди їм іти під час тривоги?

Перелік на сайті міськради є. Але під час небезпеки людина має знати не просто адресу найближчого сховища, а де саме вона гарантовано зможе потрапити всередину.

Школи, лікарні та торговельні центри: чи завжди можна зайти?

Чимало добре облаштованих укриттів розташовані у навчальних закладах. Однак під час очного освітнього процесу укриття закладу освіти насамперед призначене для його учасників. Тож адреса школи у переліку сама по собі не означає, що випадковий перехожий зможе безперешкодно потрапити туди посеред навчального дня.

Доступні входи часто є і в медичних закладах, де вже облаштовували пандуси та іншу інклюзивну інфраструктуру.

Є вдалі варіанти й у торговельних центрах. Наприклад, у ТЦ «Острів» до підземного рівня можна спуститися пологим шляхом, розрахованим, зокрема, на візочки. У деяких сучасних торговельних комплексах або житлових будинках укриттям слугують підземні паркінги, до яких фізично можна потрапити без сходів.

Втім, автомобільний заїзд сам по собі ще не дорівнює нормативному безбар’єрному маршруту: безпечний шлях для людини не повинен залежати від руху автомобілів.

Є і питання доступу поза звичайним графіком роботи таких об’єктів.

Для офіційних укриттів має бути забезпечений доступ під час повітряної тривоги. Тому можливість потрапити до доступної локації вночі варто перевіряти так само, як пандус або ширину дверей.

Старі спальні райони та центр: коли вибирати майже нема з чого

Складна ситуація виникає серед старих дев’ятиповерхівок, хрущовок або в житловій забудові історичного центру.

Тут найближчими укриттями часто є підвальні приміщення, створені задовго до сучасних вимог безбар’єрності. До них ведуть сходи, а місця для довгого пологого пандуса просто немає.

Підйомник можна встановити далеко не скрізь. Та й навіть якщо технічне рішення існує, воно коштує грошей, потребує обслуговування і має працювати саме в той момент, коли знадобилося.

У результаті головною проблемою стає вже не те, наскільки добре обладнане конкретне укриття, а те, що людина може не мати його поблизу взагалі.

Біля моря — мобільні укриття і старий «Казковий тунель»

 

На початку пляжного сезону 2026 року на одеському узбережжі було 11 стаціонарних укриттів. Одночасно місто закупило ще вісім мобільних бетонних укриттів, які планували встановити у пляжній зоні там, де бракувало можливості швидко дістатися до захисної споруди.

Для людини з порушеннями мобільності мобільні конструкції мають очевидну перевагу: не потрібно спускатися на кілька метрів під землю сходами. Вхід можна організувати практично на рівні землі або за допомогою короткого пандуса.

Але називати їх просто «такими ж укриттями, тільки наземними», було б неправильно.

Первинне мобільне укриття розраховане насамперед на короткостроковий захист від вибухової хвилі та уламків. Воно не розраховане на пряме влучання і не може повністю замінити повноцінну захисну споруду.

Проте там, де поруч немає доступного підземного укриття, наземний модуль може виявитися єдиним місцем, куди людина на колісному кріслі здатна потрапити швидко і без чужих рук.

На одеському узбережжі є й значно нетривіальніші рішення.

Одне з них — знаменитий «Казковий тунель» біля пляжу «Дельфін».

Його добре пам’ятає не одне покоління одеситів. Тунель спорудили у 1970-х роках: він з’єднував територію нині колишнього санаторію «Магнолія» на Французькому бульварі з узбережжям. Колись до нього можна було спуститися ліфтом із території санаторію, а стіни самого тунелю прикрашали зображення казкових героїв. Навіть у літню спеку всередині залишалося прохолодно.

Сьогодні частину цього тунелю використовують як укриття. З боку пляжу тут немає тих крутих сходів, які роблять багато підземних укриттів недоступними.

Але з’являється інший бар’єр — дорога до входу розбита. Для звичайного пішохода це просто незручний шматок шляху. Для маленьких передніх коліс крісла нерівності та ями можуть виявитися перешкодою ще до самого тунелю.

До іншого укриття в пляжній зоні, яке ми оглянули, теж не потрібно спускатися сходами. Проте до входу веде вузький нерівний схил без поручнів. Формально перепаду зі сходами немає. На практиці самостійно подолати такий маршрут знову може бути складно.

Хороше укриття, до якого неможливо потрапити

Після десятків оглянутих нами локацій стає зрозуміло – проблема часто не в самому укритті.

Внизу може бути облаштоване приміщення. Місто ремонтує старі захисні споруди, встановлює підйомники, облаштовує пандуси та публікує перелік локацій для маломобільних людей.

Але між людиною і всім цим залишається остання, і найважливіша,  ділянка шляху – круті сходи, надто стрімкий пандус, підйомник, для якого треба знайти помічника. 

Для походу до магазину це означатиме втрачений час і незручність. Для укриття ціна часу зовсім інша.

Саме тому повністю доступним укриттям варто вважати не те, біля якого встановили спеціальний пристрій, а те, до якого маломобільна людина може швидко дістатися, самостійно потрапити всередину і зробити це в будь-який час, коли лунає повітряна тривога.

І поки таких маршрутів в Одесі небагато, проблема залишається не лише інфраструктурною, вона ще й інформаційна.

Людина має заздалегідь знати не просто адресу найближчого укриття, а яке з них справді доступне саме для неї і чи зможе вона потрапити туди о третій годині дня так само, як о третій годині ночі. Бо перевіряти це вже після сигналу тривоги може бути запізно.