Театральні вистави, періодика, книги: як розвивалася українська культура в Одесі на зламі XIX-XX століть

Українська культура в Одесі XIX – початку XX століття розвивалася всупереч імперській політиці русифікації. Українці міста створювали театри, видавництва, просвітницькі гуртки, підтримували національне мистецтво та літературу. Попри утиски, Одеса була важливим центром українського культурного руху, де діяли відомі митці, письменники та інтелігенція. Зараз, через десятиліття, коли сучасна Росія регулярно бомбить місто ракетами та дронами, ця тема «заграла новими фарбами».

Отже, у XIX столітті Одеса була багатонаціональним містом, де проживали українці, росіяни, євреї, греки, німці та інші етнічні групи. Однак українці становили значну частину населення, особливо серед селянства та містян з низьким статком, низьким соціальним статусом. Вищі соціальні верстви здебільшого були русифіковані, оскільки Російська імперія всіляко обмежувала українську культуру, намагаючись зробити Одесу «оплотом російськості» на півдні України.

Попри це, українська культура у місті розвивалася як у народному середовищі, так і серед інтелігенції, яка прагнула зберегти та популяризувати рідну мову, літературу, театр і традиції.

Український театр: боротьба за українську сцену та перші постановки  

Перші українські театральні вистави в Одесі почали ставитися ще у першій половині XIX століття, але офіційно вони були заборонені імперською цензурою. Попри це, українські актори та драматурги знаходили способи проводити вистави.

Одним із перших, хто почав розвивати український театр в Одесі, був Марко Кропивницький. У 1871 році він переїхав до Одеси та розпочав кар’єру професійного актора з виконання ролі Стецька у «Сватанні на Гончарівці». У 1882 році у Єлисаветграді (нині місто носить його ім’я) він організував свою трупу, яка гастролювала не лише Україною, а й за кордоном. Вони ставили вистави за творами українських класиків, включаючи Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка.

На фото пам’ятник-фонтан “Наталка Полтавка” біля театру Марка Кропивницького

: Перші гастролі трупи Кропивницького в Одесі відбулися в влітку 1883 року. Згодом його театр приїжджав на гастролі до міста щороку, а то й кілька разів на рік. Одесити добре знали самого Кропивницького, як театрального діяча, так і його вистави – містяни завжди приймали їх із захопленням.

У 1896 році в Одесі, а саме у Міському театрі, Кропивницький святкував 25-річчя своєї акторської діяльності. Останні його гастролі у нашому місті відбулися у квітні 1910 року – на сцені театру Сибірякова (зараз це Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька).

Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька сьогодні

У 1880-ті роки в Одесі з’явилися перші «стаціонарні» українські театральні трупи. Однак через жорстку цензуру їхні вистави часто проходили підпільно або в межах аматорських заходів. Влада не дозволяла відкривати українські театри офіційно, тому діячам доводилося орендувати зали або виступати у рамках програм російських труп.

Перші відомі українські вистави в Одесі були народними інтермедіями, які виконувалися під час святкових ярмарків і релігійних свят. У місто приїжджали мандруючі театральні трупи, які ставили вистави українською, проте в умовах цензури їх змушували виконувати лише «побутові» сцени без політичного або національного підтексту.

Заборони та репресії

Український театр в Одесі неодноразово зазнавав утисків. Після Емського указу 1876 року, який забороняв використання української мови в друці та на сцені, ставити українські вистави стало майже неможливо.

Лише у 1900-х роках ситуація почала змінюватися, завдяки активному спротиву української інтелігенції, які боролася із впливом Росії й були посередником європейської культури.

Друк українською мовою

Попри заборону друкувати книги українською, в Одесі діяли видавництва, які займалися розповсюдженням української літератури нелегально або через закордонні друкарні.  

У 1905 році, на хвилі революційних подій, у місті було створене «Українське товариство Просвіта». Спочатку «просвітяни» випустили один номер газети «Народное дело», у якій більша частина матеріалів була надрукована українською мовою. Але цензура все ж таки працювала – майже увесь тираж газети заарештували та знищили. Через деякий час дозвіл на видання української газети «Просвіта» отримала і вже 8 січня 1906 року з’явилася перша в історії Одеси українська політична, економічна, наукова та літературна газета «Народна справа». Проте цю газету спіткала така сама доля – номер одразу ж заарештували.  

Одчот українського товариства «Просвіта» в Одесі за 1907 рік видавництва друкарні  Фесенка. Фото: Library of rarebook at Odesa I.Mechnikov University

Замість «Народної справи» почав виходити тижневик «Вісті». Але всього вийшло лише 5 номерів, після чого видання також заборонили.

Друкарня Фесенка, яка 180 років знаходилася на вулиці Рішельєвській, була одним із ключових центрів видання української літератури в Одесі. Навіть попри вищезгаданий Емський указ, який забороняв українське книгодрукування, друкарня сприяла розвитку української культури та була найбільшим видавничим центром, що друкував твори Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та багатьох інших. І навіть наукові дослідження українською мовою. До речі, у цій друкарні в 1918 році друкувалися перші гроші Української Народної Республіки.

Найбільше текстів українською мовою в Одесі видавали саме у типографії Юхима Фесенка – він ніколи не цурався української мови та друкував нею, попри всі заборони, які діяли у 1890-1917 роках. На жаль, друкарня не дожила до наших днів. У 2021 році забудовник зніс старовинну будівлю для нової забудови.

 Друкарня перед зносом

Одесити організовували неодноразові акції, намагаючись врятувати забудову

Отже, українська культура в Одесі у XIX – початку XX століття не лише виживала, а й розвивалася – попри постійні утиски, цензуру та заборони. У місті був значний попит на українську літературу, а український рух в місті був дуже популярним. Це говорить про те, що Одеса ніколи не була, так би мовити, «чисто російським» містом. Місто було важливим українським культурним центром, де діяли видатні митці, письменники, громадські діячі. Їхні зусилля створили міцний фундамент української культури на півдні. Настільки міцний, що навіть «всесильна» імперська політика не змогла його знищити.

 

________________________________________________________________________

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network