Пропаганда, тату-параноя, допити та лікування: звільнені українські військові розповіли про життя у полоні

Українські воїни Сергій та Роман у травні були поранені та потрапили в полон до рашистів. До свого звільнення наші хлопці перебували у лікарнях та шпиталях.

28 червня відбувся черговий обмін полоненими та хлопці повернулися додому. Наразі вони проходять лікування в одній із медустанов Одеської області, де з ними поспілкувався кореспондент Odessa.online.

Полон

Сергій та Роман потрапили у засідку 10 травня під Білогорівкою. Їх поранили та взяли в полон.

«Мене затримував тувинець, одразу запитав, доброволець я чи мобілізований. Потім спитав, навіщо я мобілізувався. Мене під час затримання не били, але кілька разів обіцяли пристрелити. Поки мене везли до лікарні, я чув фрази: «Навіщо його тягти? Може, просто пристрелимо? Вони ж не лікують наших». Причому це говорили «ЛНРівці». Вони хочуть бути російськішими, ніж самі росіяни», — розповідає Сергій.

За час перебування у полоні Сергій був у медзакладах у Кремінній, Сватовому, Курську та Сімферополі, а Роман, що був поранений у руку та міг пересуватися, потрапив до лікарні не одразу, а після підвалу у відділенні поліції.

Допити та пропаганда

Навіть перебуваючи в напівсвідомому стані на лікарняному ліжку, наші військовослужбовці зазнавали постійної пропаганди та допитів.

«Нас допитували різні служби. Як я зрозумів, вони не мають зв’язку між собою, бо навіть відбитки пальців брали на кожному допиті, хоча їх можна просто переслати. Але риторика у всіх однакова: Україна вас покинула, ви нікому не потрібні, вас ніхто міняти не буде. Одне й те саме, як під копірку. Постійно казали, що в Україні нацисти, що портрети Бандери у школах висять, у мене прапорець України на куртці висів, його одразу зірвали як нацистську символіку», — розповідає Сергій.

Сам факт надання медичної допомоги нашим військовим ставився як героїзм, а Україну постійно намагалися очернити.

«Ми постійно чули, що, мовляв, «ми вас лікуємо, а ваші нашим хлопцям яйця відрізають, нирки вирізають, піну в задній прохід задувають». Вони в це вірять і подають як факт», – розповідає Роман.

«Будь-яке тату — це свастика»

Військовослужбовці розповідають, що до татуювань у російських окупантів особливе ставлення.

«Якщо ти доброволець, то одразу нацист і пішов не захищати свою країну, а за гроші вбивати росіян. Контрактники – нацисти, тероборона – нацисти. Вони нас «рятують і звільняють», а винний у всьому Байден. До татуювань вони мають особливе ставлення, будь-яке тату — це свастика. Герб України – це свастика. У хлопця гора була, вони вирішили, що це руни, а руни це свастика, значить нацист. У десантника літак був і орел. Теж нацист, бо орел – американський. А чому орел американський і як це може бути нацизмом, вони не пояснюють. Їм як рознарядка якась приходить, мовляв, татуювання — це нацизм. І всі, хто з тату — нацисти. Ніхто не розбирається», — розповідає Роман.

Хлопці кажуть, що їм пощастило, бо не били, а ось ті, хто потрапляє до СІЗО, зазнають тортур, їх б’ють і катують електрошокером.

«З нами на обмін ще один хлопець мав їхати, але перед обміном він потрапив до СІЗО. Відразу на вході його побили, він знепритомнів і впав. В результаті рука, яку прооперували, знову зламана. Наскільки я знаю, він знову у лікарні», — каже Сергій.

Лікування у полоні

При цьому Сергій та Роман зазначають, що медичну допомогу їм справді надавали.

«Нас коли міняли, казали: «Ось ми вас лікували, а ви потім скажете, що ні, вас СБУ змусить сказати». Я хвилююся, що якщо ми не скажемо, що лікували, вони потім інших наших хлопців не лікуватимуть», — каже Роман.

Лікування дійсно надавали, але «дідівськими методами», зазначив лікар хлопців.

«Є два етапи лікування: це порятунок життя і порятунок поранених кінцівок для їхньої подальшої функціональності. Їх стабілізували, не дали померти від крововтрати, але відновлювальними функціями не займалися, це ми вже робимо», — сказав лікар.

Також від звичайного лікування перебування наших хлопців у російських лікарнях відрізнялося тим, що їх тримали прикутими наручниками до ліжка, хочеш у туалет – просись. А після 10-ї вечора — відбій і вставати вже не можна.

Їжа та Крим

У всіх російських лікарнях наших хлопців лікували та годували, але нормальну їжу вони скуштували лише у Сімферополі.

«Я коли скуштував там суп, одразу домівку згадав. Так готувала моя бабуся. В інших лікарнях їжа несмачна була. Я навіть думав, що це тюремна лікарня, а виявилася звичайна», — каже Сергій.

І ставлення медиків у кримській лікарні до наших хлопців було іншим.

«Там на нас російські військові косилися, казали, що до нас ставлення краще, ніж до них. А медсестри жартували, що «це ж наші хлопці». З однією ми розговорилися, вона розповіла, що в лікарні досі ремонт ще той, який в Україні робили. Єдине, що змінилося, це ліхтарі на вулиці поміняли, бо старі впали. Їм вже не подобається жити в росії, але сказати про це вони бояться. Медсестра додала: «Це в Україні можна і на мітинги ходити та президента міняти, тут таке не можна». Але дуже просила, щоби це між нами було», — розповів Роман.

***

Наразі обидва хлопці проходять лікування в одній із медустанов на півдні України. Операції пройшли успішно і наші військові йдуть на одужання.