Хроніки звільнених територій: як жили люди в Чорнобаївці під час окупації

Легендарна Чорнобаївка знаходилася під російської окупацією дев’ять місяців. На початку листопада вона була звільнена Збройними силами України від рашистів. Кореспондентка Odessa.online побувала у цьому відомому селі на Херсонщині та дізналася, як люди виживали під гнітом загарбників.

Російські окупанти принесли з собою мародерство та жорстокість. Місцева мешканка Тетяна розповідає, що у березні зник її чоловік, а потім його тіло знайшли з кулею в голові.

“Орки не дозволяли нам включати світло після п’ятої вечора, а наші сусіди виїхали. Чоловік знав, що в тому будинку жили окупанти, але приходили вони пізно ввечері, щоб митися, готувати та спати. О п’ятій їх ще не було, а світло горіло, тому чоловік пішов вимкнути лічильник, щоб світло не горіло і у нас не було проблем. Пішов він 15 березня, тіло знайшли 24. З кулею в голові. У судмедекспертизі так і було написано: “кульове поранення голови несумісне з життям”. І не слова про насильницьку смерть“, — розповідає Тетяна.

Жінка залишилася сама з дитиною. Але рашисти її не грабували — брати було нічого. А от з будинку її сусідки окупанти винесли все. Вони там і жили. А що не вдалося вкрасти — було загажено у прямому сенсі.

Ще одному мешканцю Чорнобаївки пощастило менше. Олександр тримав господарство і працював водієм, привозив хліб та продукти. Щоб нагодувати тварин, виїхав за зерном і зник. Знайшли Олександра майже через місяць — у нього були переламані всі ребра та руки, проломлена голова, розповідають сусіди.

Що з ним відбувалося — Олександр не пам’ятає. Він навіть забував, що зараз війна і що вони в окупації. Що з ним стало, нам розповів Сергій, який і їхав із ним по зерно.

“Ми поїхали за зерном. По дорозі назад на блокпосту нас затримали, відібрали паспорти. Хотіли забрати в Олександра машину, він не віддавав і зламав ключ у запаленні. Тоді нас вивели з машини, побили, одягли мішки на голову. Де нас тримали — я не знаю, ми весь час з мішками на голові… Я в камері перебував п’ять днів. Знімати мішки нам не дозволяли, навіть коли давали пити води — пити треба було в мішку, їжу давали один раз. Усього в камері нас знаходилося чоловік сім, але точно я не знаю, тому що розмовляти між собою нам не дозволяли, якщо ми починали щось казати — нас били… Щодня виводили на допит. Запитували, чи знаю я когось, хто був в АТО. За відповідь “не знаю” — били. Мене викинули через п’ять днів. Просто вивезли на вулицю і сказали: “Можеш зняти мішок, коли почуєш, що машина від’їхала…”. Олександра я знайшов за три тижні, його викинули перед обласною лікарнею. Що з ним робили — він сам не пам’ятає“, — розповів нам Сергій.

Провів у лікарні Олександр майже місяць, зараз він удома, але все ще не може вільно ходити, у чоловіка не працює рука та необхідна операція на голові. Місцеві жителі навіть збирали гроші чоловікові на “пластину”, проте зробити таку складну операцію зараз на Херсонщині нема кому.

Познайомилися ми також з 14-річною Галею. Дівчинка мала вчитися в дев’ятому класі, але прийшла війна.

“Я сама з Чорнобаївки, але навчалася у Херсоні у спортивній школі. Зараз я у дев’ятому класі, але уроків у нас не було. У березні нас — усіх дітей — посадили до підвалу, там ми були місяць. Виводили митися нас по п’ять осіб, кілька разів на тиждень. Годували часто волонтери, іноді водили їсти до їдальні, уроків так і не було, а додому я не могла виїхати, бо не ходили автобуси. Росіяни пропонували виїхати до росії. Як я знаю, вони вивозили дітей з дитбудинків“, — розповіла Галя.

Зараз дівчинка залишиться у Чорнобаївці, але навчальний рік вона, як і всі діти, пропустила.

Побувала кореспондента Odessa.online і на знаменитому аеродромі Чорнобаївки. Військові розповідають, що рашисти постаралися замести сліди свого перебування — вивезли всю техніку, навіть розбиту. На згадку про “русский мир” залишився лише вуличний туалет із символом V та написи Z на нашій техніці.

Життя у Чорнобаївці залишається складним: немає води, світла, складно з продуктами. Люди стоять у черзі за українською гуманітаркою, акцентуючи увагу на тому, що російську вони не брали. Діти грають на майданчиках під звуки вибухів, хтось виїжджає в безпечніші райони, але всі впевнені, що гірше, ніж було під окупацією, бути вже не може.