Олександр Цимбалюк: двічі чемпіон Кубку світу, поліцейський та дитячий тренер

Двічі чемпіон Кубку світу, п’ятиразовий чемпіон України.

Дізнавшись про титули одеського сержанта поліції Олександра Цимбалюка, я очікувала побачити вкрай впевненого у собі, навіть трохи «зіркового» правоохоронця. Але Олександр виявився дуже скромним: в особистій розмові він спілкувався охоче й відкрито, проте ніяковів перед камерою — і ні краплі того «от я такий!».

Перед нами — 22-річний поліцейський батальйону конвойної служби та водночас один із найтитулованіших молодих спортсменів Одещини. Він проводить тренування для колег, у вільний час займається з дітьми.

Але про себе Сашко говорить мінімально. Більше про нього розповіли інші.

Шлях у спорті: від сором’язливого хлопця до чемпіона світу

Олександр почав займатися карате у дев’ять років. Його перший тренер — Володимир Дацишин, учень відомого одеського майстра Ігоря Левицького. Саме він, як згадує Сашко, був для нього не просто тренером, а вчителем, людиною, яка сформувала його у спорті й у житті.

Дуже важливу роль відіграв і батько — нині військовослужбовець ЗСУ. Олександр підкреслює: його підтримка була однією з ключових.

Перші серйозні досягнення прийшли рано. Через три місяці після початку занять у дитинстві — перша перемога на змаганнях, яка стала переломною: тоді він уперше відчув, що здатен подолати себе.

у 12 років хлопець став чемпіоном України.  У 16 років — уже чемпіон світу. Згодом — другий титул чемпіона Кубку світу з макотокай-карате, одного із найжорсткіших видів повноконтактного карате. Також сьогодні він — п’ятикратний чемпіон України з кіокушинкай-карате, має другий дан, чорний пояс.

Найяскравіший спогад спортсмен пов’язує зі своїми першими міжнародними змаганнями — Кубком світу в Італії:

«Пам’ятаю свій перший чемпіонат Кубку світу. Це були мої перші змагання такого рівня, і я був дуже переповнений емоціями. У фіналі це був третій поєдинок за день — я дуже вимотався. Але я взяв усе в свої руки, силою волі, і здобув перемогу. Моя перша думка, коли підняв кубок: це моя дитяча мрія, і вона здійснилася», – згадує Олександр.

Служба в поліції: дисципліна, відвага і жодної «зірковості»

До Нацполіції Олександр прийшов у 2023 році. Каже, що його надихнув тренер, а сам він прагнув продовжувати шлях, де дисципліна та відповідальність — не просто слова.

Його щоденна робота — конвоювання затриманих і взятих під варту осіб, патрулювання вулиць міста та охорона громадського порядку.

Колеги зізнаються: про його спортивні титули дізналися далеко не відразу.

«Ми навіть спочатку не знали, що він чемпіон. Завжди відповідальний, сумлінний, робить свою роботу без зайвих слів», — згадує інспектор Ірина Погонець.

Командир підрозділу говорить про нього лаконічно, але оцінює дуже високо:

«Дисциплінований, грамотний, добросовісний. Повністю виконує всі функції, які стоять перед підрозділом.  Він поєднує в собі як спортсмена, так і відмінного поліцейського», – зазначає командир батальйону конвойної служби Денис Дучко.

Є й історія, яка показує його характер поза службою:

«Пам’ятаю випадок, коли Олександр був поза службою і затримав особу, яка порушувала громадський порядок. Він серйозно ставиться до служби — 24/7 залишається поліцейським», – згадує Сергій Цвігун, командир роти батальйону конвойної служби.

Тренування для колег: тактика, витривалість і готовність до всього

У підрозділі Олександр — позаштатний інструктор, який регулярно проводить тренування для колег  із тактики самозахисту та фізичної підготовки.

На тренуванні він демонструє точну, вивірену техніку: кілька рухів — і партнер уже опиняється на підлозі.

 

«Завдяки заняттям, які проводить Сашко,  ми підтримуємо себе у гарній формі та стаємо більш впевненими й готовими до будь-яких позаштатних ситуацій», — пояснює Дмитро Корчагін, заступник командира взводу батальйону конвойної служби.

Колеги підтверджують: тренування справді дають результат, а Сашко — інструктор, який викликає повагу.

Діти — окрема сторінка життя

Окрім служби, Олександр уже кілька років тренує дітей: заняття проводить п’ять разів на тиждень — і будніми днями, і у вихідні.

«Це не лише про фізичний розвиток. Спорт — це набагато більше. Навчаю дітей дисципліни, впевненості, наполегливості», — каже він.

 

13-річний Влад, один з юних спортсменів, розповідає:

«Коли я прийшов уперше, мені одразу сподобалося. Спочатку було важко, але я звик. Тепер у мене синій пояс. А ще в мене тут з’явилося багато нових друзів. Я хочу розвиватися і мрію поїхати на Кубок світу. Тренер — мій взірець».

Андрій, колега-тренер та батько двох спортсменів,  додає:

«Олександра я знаю з його самого початку в карате. Він завжди був чудовим спортсменом, а потім став чудовим тренером. Ввічливий, дуже приємний у спілкуванні. Ми працюємо разом, і наші спортсмени мають дуже добрі результати — від місцевих до міжнародних змагань».

А Сашко зізнається, що особливо радіє перемогам своїх учнів:

«Я радий, що мої учні здобувають перемоги — і на обласних змаганнях, і на чемпіонатах України».

«Найважче — побороти себе»: характер, який побачили тренери

Сашко добре розуміє, чому спорт так змінив його життя.  У розмові з ним постійно звучить лейтмотив: спорт — не про медалі, а про характер.

«Тренер заклав у мене правильні думки. У боях найважче — побороти себе», — каже він.

Сьогодні він продовжує розвиватися як спортсмен, поліцейський і наставник. І ставить перед собою нову мету: вступити до поліцейського вишу та отримати офіцерське звання.

І перемоги Олександра теж не закінчуються. Днями він здобув ще одну — виборов перше місце у напрямку кікбоксингу (розділ К-1, чоловіки 18+, вага до 65 кг) на фестивалі бойових мистецтв «Незламні», присвяченому Дню Збройних сил України та пам’яті полеглих захисників і захисниць. Змагання відбулися в Одесі під егідою благодійної організації «Це важливо».

У житті Олександра Цимбалюка все йде паралельно: служба в поліції, тренування колег, робота з дітьми, власні спортивні перемоги.

Жодних гучних слів, жодних «я — чемпіон». Спокійний, відкритий, щирий. І саме тому — справжній.