Головні новини Одеси
    Головна > Новини > Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Кореспондентка Odesa Online провела день з військовими медиками на Херсонщині.

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Професія лікаря – важлива. Важлива і в повсякденному житті, і зараз, коли війна, Лікарі рятують життя українців щодня.

Але є й лікарі, які, образно кажучи, зняли білий халат, а замість нього, вдягнули військову форму та пішли туди, де вони вкрай необхідні. Військові медики також рятують людей щодня, але роблять це під обстрілами та з ризиком для свого життя.

Саме у таких медиків я – кореспондентка Odesa Online – й побувала.

Військові медики 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського працювали вже на багатьох напрямках. Наразі 36-та бригада несе службу на Херсонському напрямку, а повномасштабну війну зустріла у Маріуполі. Між боями у Маріуполі та Херсоні був Донецький та Запорізький напрямок. Але не всі бійці пройшли цей шлях разом – хтось пройшов через полон, багато хто загинув.

Моїм місцем зустрічі з бійцями став госпіталь так званої «другої лінії», куди привозять легко поранених після стабпункту. «Стабпунктом» медики звуть невеликий шпиталь, який вони розвертають у безпосередній близькості до фронту. Туди привозять бійців відразу після поранення для їхньої стабілізації та подальшого розподілу. Важко поранених евакуюють у віддалені – тилові та більш оснащені – шпиталі.

«Мій стандартний сон – я потрапляю до полону»

На місці мене зустрічає Володимир Лабузов, начальник медичної служби 36-ї бригади. Молодий, веселий хлопець воює з 2016 року. Повномасштабну війну він зустрів у Маріуполі, там і потрапив у полон.

«У нас є життєвий жарт про те, що померти не страшно – страшно залишитися інвалідом. Цього я боявся з 2016 року. Зараз найбільше боюся потрапити в полон. Мій стандартний сон – я потрапляю в полон у різних ситуаціях. І ще тепер я боюся особливий звук тріскотіння, це коли тебе б’ють електрошокером”, – розповідає Володимир.

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Володимир

Він веде мене на екскурсію темними коридорами. Я питаю його: що ти відчуваєш, коли боїшся за життя пацієнтів?

«Знаєш, якісь емоції ще можна відчувати, коли в тебе 1-2 пацієнти. А коли це потік, коли іноді за годину тобі треба оглянути 20 осіб – то це вже просто робота. Ти відключаєшся і автоматично робиш свою роботу. Потім, коли спокійно, починаєш аналізувати. Завжди здається, що ти міг зробити щось краще», — каже військовий лікар.

Проводячи екскурсію і показуючи своє майно, лікар хвалиться, що зараз для порятунку людей у нього є практично все. У цьому контексті згадує Маріуполь, коли не було навіть знеболювального та гіпсу. Згадує своїх друзів, що залишилися в полоні.

«Ми не знаємо, що з ними. Єдину інформацію, яку ми отримуємо, це їхня смерть. Коли хтось помер, нам повідомляють, що повернуть тіло. Але не повідомляють, чому вони померли. Від тортур? Від травм?», – зітхає лікар.

Медик скаржиться на Червоний Хрест та ОБСЄ, які, на його думку, не виконують свою роботу.

«У полоні жодної медичної допомоги нам не надавали. Якщо тобі погано і ти просиш допомогти – тебе виводять у коридор та б’ють струмом. Щоб більше не просив», — згадує Лабузов.

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Я питаю, чи є у нього якась мрія у житті після війни. Військовий у відповідь зітхає і каже, що поки що він поки не бачить це життя «після». Але якщо воно і буде, то він хотів би й надалі працювати лікарем.

«Тут у польових та важких умовах лікарі часто роблять прориви в медицині. Роблять те, що у звичайних лікарнях видається неможливим. Я хотів би встигнути передати свій досвід та свої навички. Хотів би допомогти врятувати якнайбільше життів», — ділиться лікар.

Для росіян медики – це ціль номер один

Друга точка моєї екскурсії – це вищезгаданий стабпункт. Туди ми їдемо з Володимиром та доктором Яною. По дорозі лікарі розповідають, як вони створювали цей пункт за три години, бо почався бій і необхідно було терміново і «з нуля» створити тимчасовий шпиталь. Розповіли, як робили пряме переливання крові, відразу до пацієнта з донора, щоб уникнути смерті пацієнта від втрати крові. Це робиться в окремих випадках, коли пораненого необхідно терміново стабілізувати і довести до шпиталю. Пацієнт, до речі, вижив, він здоровий.

Я запитую – чи бувають у вас дива на роботі. Кажуть, що ні – просто кожен добре виконує свою роботу.

На стабпункті нас зустрічають чергові лікарі та військовий медик Владислав. Саме він займається евакуацією поранених із поля бою.

«Нам надходить дзвінок від командира. Той повідомляє – скільки поранених та у якому стані. До моїх завдань входить під’їхати, надати першу медичну допомогу і привезти пораненого до стабпункту», — розповідає Владислав.

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

За його словами, часто це доводиться робити під обстрілом. Нерідко ситуація від моменту виклику до приїзду змінюється.

«Буває, нам повідомляють, що двоє поранених, не тяжких. Приїжджаєш, а в твій пікап треба вантажити сімох людей. Часто ми самі потрапляємо під обстріл. Якось нам машину розбили. І тут вже я викликав евакуацію для нас і для поранених», — ділиться Владислав.

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Владислав

Евакуюють поранених або на броньованих авто, якщо є така можливість, або на звичайних пікапах. Укомплектовані швидкі вже їдуть від стабпункту до шпиталю. До лінії вогню їх підпускати не можна.

«Росіяни люблять стріляти по швидких, для них медики це ціль номер один. А кожна швидка укомплектована різними балонами та засобами. Якщо в неї влучити, то буде, як казала Лілу в «П’ятому елементі» «великий бада бум», – пояснює Володимир Лабузов.

 

Після доставки пораненого до стабпункту, його повністю роздягають, оглядають та надають допомогу. Якщо стан тяжкий, то пораненого стабілізують і доставляють на швидкій до шпиталю.

Легких поранених везуть до свого шпиталю. Середнє перебування пораненого у стабпункті становить 15 хвилин. Медики працюють злагоджено, розуміючи один одного без слів. На моє питання, чого зазвичай боятися поранені, лікарі відповідають, що уколів і дзвінка додому.

«Військові, вони як діти малі, просять не колоти, не роздягати. Я їм говорю, ви посадки штурмує, а уколів боїтеся. Часто просять не дзвонити дружині, бо вона уб’є»,- сміється професор Яна.

І додає, що якщо зі дзвінками лікарі почекати можуть, то колоти і врятувати доводиться всіх.

«Я обрала свій шлях до звільнення»

Маленька, худа дівчина Яна, якій на вигляд років 19, виявилася Заслуженим лікарем України. Сама Яна родом із Херсона, де жила та працювала лікарем, поки її місто не захопили росіяни. В окупації вона прожила кілька місяців, виїхала таємно, представившись доглядальницею сім’ї похилого віку.

«Дні життя в окупації для мене були найскладнішими. До сих пір бувають флешбеки. Я пам’ятаю як уже в безпеці, вибравшись з окупації, побачила машину з літерою Z. Мене відразу кинуло в холодний піт. Виявилося це просто сонце та уява», — згадує Яна.

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Яна

І додає, що на війні дівчиною бути важко. Бракує звичайних зручностей. Душа, унітаза, мінімального догляду за собою.

«Коли ми були на Запорізькому напрямку, у нашому житлі не було вікон, стелі. Ми спали по 9 людей в одній кімнаті. Я вдячна тому, хто вигадав вологі серветки, тільки вони й рятували, бо часто не було можливості навіть вмитися», — розповідає лікарка.

За її словами, на тому напрямі було дуже багато роботи. Постійні бої та багато поранених. Медики спали по 2-3 години на добу. Стояти на ногах допомагали лише кава та енергетики. Але й після, коли хлопців вивели у більш мирне село – із зручностями ситуація не покращилася.

Але незважаючи на це, дівчина не шкодує про своє рішення піти в армію. Міняти нічого не планує.

«У мене було щасливе життя, успішна кар’єра, улюблена родина. Потім прийшли вони й усе зруйнували. Забрали мій дім, забрали життя друзів. Ми повинні це зупинити, і я обрала свій шлях до цієї мети», – заявляє Яна.

Коли я питаю, чим Яна хотіла б зайнятися, коли закінчиться війна, дівчина сміється і каже, що хоче виспатися.

А потім планує продовжувати діяльність лікаря.

«У мирному житті лікарі часто приховують свої новинки, розробки. Тому що це гроші. А заробітком ділитися ніхто не хоче. А для нас це рятування життів. Я хочу навчити якнайбільше людей. Передати свої знання наступному поколінню», – розповідає медик.

Яна згадує, як навчала новеньких медичної техніки на трупах. Каже, що розуміє, що це не дуже правильно, але лише спробувавши і зробивши людина може навчитися й надалі рятуватиме життя інших людей.

Свої емоції лікарка навчилася відключати.

Згадує, як привезли загиблого командира до стабпункту і у всіх почалася істерика. Працювати ніхто не міг. І дівчина взявши себе в руки за допомогою водія забрала тіло. Потім привела до тями інших і медики повернулися до порятунку життів. І це лише один приклад, одна історія з…

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Спілкуючись з медиками, я часто чула від них про так званий професійний цинізм. Практично кожен лікар мені повторював, що любові та емоціям не місце на війні. Що чудес не існує. І єдине, що тут має робити кожен – це якісно виконувати свою роботу.

Однак поспілкувавшись із військовими, яких ці лікарі врятували, я тільки й слухала про доброту Володимира. Як його заколисуючий голос заспокоює навіть тяжко поранених. Про ніжність та турботу Яни. Про те, як практично за кожним пораненим хлопцем «стежать», передавши їх далі. Дзвонять, дізнаються про життя та здоров’я. Дають поради та продовжують дбати.

Деякі військові жартують, що не проти навіть отримати чергове, авжеж легке поранення – аби ще трохи поніжитись в тою любові та турботі, яку вони отримали від лікарів.

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Один день з бойовими медиками на фронті: стабпункт, шпиталь і невигадані історії (фоторепортаж)

Інші матеріали на тему:
Війна. День 816. Відеодайджест
У Бериславському районі Херсонщини через ворожі обстріли знеструмлено дев’ять населенних пунктів
Одеські прикордонники показали, як знищують «шахеди» (відео)
Росіяни скинули вибухівку з дрона на Берислав - постраждали п'ять людей
Українські захисники знищили російський морський тральщик «Ковровец»