Один день у Херсоні: одеські поліцейські розповіли про непросту службу у деокупованому місті (фото, відео)

Сьогодні, 14 березня, кореспондент Odessa.Online побувала у Херсоні – в гостях у Одеського поліцейського батальйону.

176 одеситів патрулюють Корабельний район (район міста, що найбільше обстрілюється рашистами) і Білозерку. Завдання копів – патрулювання, виявлення ДРГ та колаборантів, несення служби на блокпостах. Крім того, поліцейські перші виїжджають на «прильоти», евакуюють постраждалих та надають першу медичну допомогу.

«Орки – це нелюди. Вони не мають жодного поняття, куди стріляють, вони просто хаотично б’ють по всьому місту. 9 березня, коли розстріляли Корабельну площу у Херсоні, ми навіть не змогли вивезти трупи. Коли приїхали наші дві машини – одразу почали обстрілювати. Працював безпілотник, нам не давали під’їхати. Насилу вивезли постраждалих, а трупи не могли забрати протягом усього дня», – розповідає командир Одеського батальйону, полковник Олег Стратієвський.

Позивний у командира – «Батя». Поліцейські самі зробили нашивку та подарували її командиру. Батальйон любить 52-річного начальника і вважає його в якомусь сенсі батьком. Той відповідає взаємністю.

«Я пишаюся, що очолюю цей батальйон і що маю таких хлопців. 70% із них не хочуть змінюватись, хочуть продовжувати службу в Херсоні, хоча майже 40% перенесли контузію. Є й уламкові поранення», – розповідає командир.

Ротація поліцейських складає 2 місяці. Далі перебувати на лінії фронту не дозволяють психологи, оскільки, за їхніми словами, у людей притуплюється почуття страху.

На виїзд у район робочих локацій ми поїхали з Русланом Добровольським та його напарником Едуардом Вітруком. Поліцейські показали нам свій блокпост, на якому хлопці постійно несуть службу. За ті 5 хвилин, які ми там знаходилися – прилетіло. Співробітники зорієнтувалися швидко, крикнули: “Лежати!”. Проконтролювавши, що журналіст виконав наказ – падають самі. Після першої «приходу», мали намір виїхати, але тут знову стався крик «лежати!». За секунду – знову «прильот».

«Вночі зазвичай ще голосніше, ніж удень. Місто засинає – прокидається русня. Прилітає не лише на блокпости, часто страждають цивільні об’єкти, дуже страждають», – розповідає Руслан.

Але мінятися, як і основна частина батальйону, хлопець все ж таки не хоче.

«Тут люди до всього інакше ставляться – і до поліції, і до життя. Люди пам’ятають, що йде війна та завжди максимально зібрані, розуміють необхідність деяких процесів, наприклад, фільтрації. Знають, що це робиться для їхньої ж безпеки. В Одесі більшість забула, що війна і часто реагує некоректно», – розповідає Руслан.

З’їздили ми і на Острів (один із мікрорайонів Херсона), де батальйон несе службу. Район максимально близький до позицій росіян. Їх можна навіть побачити – і прострілюється він не лише з артилерії, а й із танків та снайперами.

«Загалом, люди тут дуже швидко реагують на обстріл. Таке почуття, що у них завжди цемент замішаний. Півгодини як перестали стріляти, а люди вже ремонтують, латають наслідки», – розповідає Руслан.

За його словами, буквально вчора ввечері було обстріляно Пункт незламності. А сьогодні зранку там уже відбуваються відновлювальні роботи.

Зазначимо, що в Одеському батальйоні є не лише хлопці, а й дівчата. Двійнята Наталія та Вікторії Ющенко були одними з перших, хто побажав поїхати до Херсона.

«Ми мріяли ще зі школи працювати у поліції. Коли навчалися, до нас приходили співробітники, розповідали про свою роботу – і ми закохалися у неї. Нам подобається, як працює наша поліція», – розповідають дівчата.

Позивний у дівчат один на двох – «Красуні». А для Баті вони – доньки.