Один день із «Богами війни»: дуже голосно і з кожним пострілом ближче до Перемоги (фото, відео)

Наступ ЗСУ у Харківській області повернув свободу мешканцям багатьох населених пунктів, раніше окупованих російськими загарбниками. Раніше ми розповіли про те, як живеться сьогодні людям у звільнених Ізюмі, Балаклії та Вербівці, де зі сльозами радості зустрічали наших воїнів.

Наш сьогоднішній репортаж – про самих визволителів. Кореспондент Odessa.Online провела один день із захисниками України – воїнами однієї з артилерійських бригад.

***

Хлопці, з якими мені вдалося поспілкуватися, не були вдома вже п’ять місяців, їхнє головне бажання, як у всіх українців – прибрати орків із нашої землі. І вони готові витримати будь-які навантаження заради цього. Але зізнаються, що дуже сумують за рідними.

Живе бригада там, де й працює – в наметах, у яких досить сиро. Працюють цілодобово – ніхто не знає, в який час надійде наказ ліквідувати чергову ціль.

Сплять по черзі, і поки я в навушниках здригалася від кожного вибуху – друга частина бригади дрімала у своїх холодних наметах.

Хтось спокійно готував їсти та розповідав про бойові будні.

“Точність влучення залежить від багато чого: від погоди, від підготовленості артилерійської зброї, від точності коригувальника. Були влучення і з першого снаряда, буває і з кількох. Але було, що ми і одним снарядом знищили два танки”, – ділиться військовий.

Бригада, де я побувала, працювала в різних місцях за час війни.

Наказ про передислокацію може прийти будь-якої миті – і військові просто збирають найнеобхідніші речі і переміщаються на нове місце. Іноді часу немає навіть облаштуватись – потрібно відразу приступати до роботи, тому буває і сон у мокрих речах, і чергування у непросохлих берцях. Запевняють, що це все не страшно, але, якщо говорити про прості побутові бажання – це душ і сон у теплій постелі. Але спочатку – Перемога.

Незважаючи на всі труднощі, які вони долають і ту високу ціну, яку часом платять за досягнуті успіхи, хлопці не вважають себе героями.

“Ми просто виконуємо свою роботу”, – те, що я від них чую.

Олена Соломонова