Одеський каменяр науки: як радянська влада знищила видатного історика Михайла Слабченка

Михайло Слабченко народився Нерубайському у 1882 році. Від каменярської праці він піднявся до вершин науки, ставши академіком та істориком. Але шлях його був сповнений випробувань, злетів та трагічних падінь.

Про долю цього непересічного науковця, його боротьбу за знання, внесок у розвиток української історичної науки та роки поневірянь говоримо з Сергієм Гуцалюком, начальником першого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам’яті та офіцером ЗСУ.

«Михайло Слабченко – фактично, засновник кафедри історії України, яка зараз є на історико-філософському факультеті нашого університету. Майже всі відомі історики Одеси є його учнями. Він народився у родині простих каменярів. Його дід і батько займалися видобутком каменю, а він, отримавши освіту, став науковцем. Крім того, був активним членом «Просвіти» в Одесі та Миколаєві», – розповідає Сергій Гуцалюк.

Підземне дитинство

Батько Михайла, Єлисей, був каменярем, що працював у нерубайських катакомбах. Видобуток вапняку для будівництва Одеси був тяжкою і виснажливою працею. Каменярі жили без сонця, без свіжого повітря, їх не цікавила ні погода, ні календар — лише «червоне число», день отримання платні, коли можна було вибратися нагору.

Катакомби у Нерубайському

Михайло ще з дитинства розумів, що перед ним лише два шляхи: або залишитися в підземеллі, або здобути освіту й вирватися у світ. Його батько не мав такої можливості, але для сина мріяв про інше майбутнє.

«Коли Михайло став відомим істориком, академіком Всеукраїнської академії наук, він написав історію одеських каменярень. Він згадував, що у 5 років поганяв коня біля барабану, у 8 років точив пилку та розпилював каміння, у 9 років уже вантажив на вози каміння», — розповідає Сергій Гуцалюк.

Михайло Слабченко. Фото: інформаційний портал “Український інтерес”

Життя на Молдаванці та шлях до науки

Михайло вступив до Одеської семінарії, а згодом — до Імператорського Новоросійського університету. Вчитися доводилося важко: він поєднував навчання з роботою палітурника, докера, портового вантажника.

Одеський університет сьогодні

Михайло оселився на Молдаванці, серед бідноти. Єдиним його майном була невелика бібліотека.

Майстерська (Сєрова), 25 – будинок, у якому жив Михайло Слабченко

В університеті Михайло навчався на історико-філологічному факультеті, але потім перейшов на юридичний. Він мав блискучий аналітичний розум і талант дослідника.

Закінчивши обидва факультети був направлений до Німеччини, де писав магістерську дисертацію.

«Під час Першої світової війни Слабченко служив офіцером у званні штабс-капітана. В українській революції 1917 року участі не брав, а в подальшому повірив більшовикам, як і Михайло Грушевський. Він був серед науковців, які займалися дослідженнями історії України», – каже Сергій Гуцалюк.

Наука і революція

На початку XX століття набирав обертів український національний рух, в якому Слабченко брав активну участь – був членом РУП, РСДРП.  А потім була революція і вона стала для Михайла Слабченка символом кращого майбутнього України.

В той час він, крім викладацької діяльності, спочатку на посаді доцента, а потім професора, активно працював у «Просвіті», читав лекції про Гетьманщину, писав сотні статей в одеську пресу – його роботи розкривали реальну історію українських земель, позбавлену імперських спотворень.

Він створив перші академічні дослідницькі установи в Одесі: бібліографічний інститут, краєзнавчу комісію при ВУАН, Одеський український театральний інститут імені Кропивницького. наукове товариство, де очолив соціально-історичну секцію.

Будівля, у якій розташовувався Одеський український театральний інститут імені Марка Кропивницького. Архівне фото Odesa Online

«Михайло обстоював ідею українізації задовго до того, як це стало державною політикою у 1920-х», — зазначає Гуцалюк.

Тріумф і крах

1929 року Слабченка обрали академіком ВУАН. Це був пік його кар’єри, проте вільнодумство Слабченка не залишилося непоміченим радянською владою.

1930 року почалася справа «Спілки визволення України» — сфабрикований процес, який мав знищити українську наукову еліту.

«Його прізвище з’являється серед фігурантів справи «Спілки визволення України». 474 підсудних, 15 засуджено до страти, 192 — до концтаборів. Серед них був і він», — розповідає Гуцалюк.

Його позбавили звання академіка, права викладати, його книги вилучили з бібліотек.

Слабченка відправили до Ярославського політізолятора, потім на Соловки. Вижити вдалося одиницям, і він був серед них.

Знову репресії

Після таборів він не міг повернутися в науку. Працював бухгалтером у Ленінградській області, а потім переїхав до України і став жити у Первомайську, разом із сім’єю свого сина.

Але біди не закінчилися – у жовтні 1937 року сина Тараса арештували і за кілька тижнів розстріляли. Самого Михайла знову позбавили волі на 10 років.

Останні роки

Після звільнення, повернувшись до Первомайська, працював вчителем, а потім інспектором міського відділу народної освіти. Втім і цю посаду він втратив: на конференції у 1949 році партійний керівник Первомайська назвав його «фашистом і політичним трупом», після чого відбулося звільнення.

Наступного року Михайло Єлисейович приїздить до Одеси, де зустрічається зі своїм учнем Ковбасюком, який займав посаду проректора університету. Просить допомогти влаштуватись хоч на якусь роботу, але отримує відмову.

Помер Михайло Слабченко 27 листопада 1952 року – впав просто на вулиці, біля залізничної станції Голта.

Залізнична станція Голта. Фото: castles.com.ua

Повернення пам’яті

Після смерті ім’я видатного історика довго було забуте. Лише у 1990-х роках його реабілітували.

Михайла Слабченка поновили в званні. В Одесі й Первомайську є вулиці, названі його ім’ям.

У 2022 році вийшов документальний фільм «Одеський Каменяр», створений Українським інститутом національної пам’яті. Його презентували до річниці народження історика.

На головному фото Михайло Слабченко. Фото: Одеська національна наукова бібліотека