Пісні присвячую нашому незламному народу: одеська композиторка та співачка – про життя і творчість під час повномасштабної війни

Пісні Інни Францескевич звучать в багатьох країнах, її часто запрошують у журі міжнародних конкурсів і сьогодні вона могла б спокійно працювати за кордоном. Але вона залишилася в рідній Одесі і продовжує розповідати світу про почуття українців словами музики.

До вашої уваги ексклюзивне інтерв’ю із одеською композиторкою, співачкою, викладачкою вокалу, лауреаткою багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів, Інною Францескевич, яка розповіла кореспонденту Odesa Online про своє життя та свою творчість під час повномасштабної війни в Україні.

– Інно Володимирівно, зрозуміло, що це неприємна тема, але все ж таки, перед тим, як поговорити про вашу творчість, розкажіть про те, як і за яких обставин ви зустріли повномасштабну війну 24 лютого 2022 року, адже вона розділила наше життя на «до» та «після»?
– Повномасштабну війну зустріла вдома. Знаєте, тієї ночі 24 лютого було дуже тривожно… І не лише мені. Ми з донькою ніяк не могли заснути, оскільки в обох було якесь дивне страшне передчуття. Щойно вдалося це зробити – почули потужний вибух, після чого одразу зрозуміли, що передчуття не було марним. Я одразу зателефонувала брату, він намагався заспокоїти нас, мовляв, це навчання, можна не хвилюватися, ми лягли спати, але зранку все ж з’ясувалося, що почалася повномасштабна війна…

– Тисячі, десятки тисяч українців та українок після цього почали виїжджати з великих міст чи взагалі з України. Ви мали можливість для переїзду до західних регіонів чи за кордон, але залишилися в Одесі…
– Попри те, що було дуже страшно, що ми не знали, що робити, до чого все це призведе, у нашій родині ніхто не хотів виїжджати. І ніхто, власне, нікуди не поїхав. Ми разом зустріли повномасштабну війну, разом переживали усі ці обстріли, блекаути, нескінченну кількість тривог, дронових та ракетних атак, і разом, упевнена, зустрінемо Перемогу. Це – наш дім, наше місто, наша країна. Ми сподіваємося на краще та працюємо на своїх місцях в ім’я нашої України.

– Як ви пережили ці вже більш ніж два роки повномасштабної війни?
– Дуже важко психологічно, адже страх, злість, ненависть до ворога дуже виснажує. Тому пісні, які я писала та продовжую писати, як би важко не було з реалізацією творчих проєктів у військовий час, сповнені надією, світлом, вони надихають та дарують людям тепло. Переважна більшість цих пісень присвячена Україні, незламному українському народові.

Я постійно творю, війна не перервала цього процесу. І це не лише нові пісні, а й збірки навчально-художніх вокалізів для дітей і молоді, які корисні для голосу, світлі, сюжетні, цікаві, також я працювала над обробками композицій для хорів.

– Наскільки заняття творчістю допомагає чи навіть рятує у часи війни?
– Творчість більш за все допомагає жити, вірити у краще, зберігати силу духу та надію. Створення музики чи викладання вокалу дає мені відчуття наповненості життя.

– Ми неодноразово писали про ваші нові пісні, які ви присвячуєте Україні та українському народу, їх слухають, співають, ваша творчість допомагає тисячам українців та українок…
– Дуже рада тому, що велика кількість дітей і дорослих регулярно виконують мої твори у різних куточках України та за її межами: у музичних школах, коледжах, музичних закладах, на конкурсах, фестивалях, зокрема, благодійних заходах. Мої пісні співають щонайменше у п’ятнадцяти країнах, і це лише ті, про які я знаю особисто. Також дуже важливо, що мою музику виконують наші земляки, які виїхали за кордон, де у тому числі проводять різні заходи, концерти на підтримку України та Збройних Сил України, тих, хто постраждав від цієї жахливої війни.

– Я знаю, що вам регулярно надсилають відеозаписи з виконанням ваших пісень. Які з них співають найчастіше?
– Зараз однією із найпопулярніших моїх пісень є пісня «Чисте небо». Дуже зворушливо було побачити, як дитячий хор вчить її під час повітряної тривоги безпосередньо в укритті…

Також людям дуже подобаються композиції «Слався, Земле Свята!», «В обіймах України» і багато інших. Складова патріотизму та любові до України в них захмарна!

– А як щодо педагогічної діяльності? Через масовий виїзд жінок та дітей багато хто втрачає учнів, учениць…
– Через війну дійсно багато учнів та учениць на деякий час припинили займатися вокалом. У такий страшний та важкий час співати хочеться далеко не усім, оскільки думки людей були зовсім про інше. Багато хто виїхав за кордон, хтось просто не мав можливості займатися вокалом. Втім, через деякий час ситуація змінилася, люди підлаштувалися, дехто повернувся до занять, але у форматі «онлайн», а хтось знаходить можливість працювати наживо. Є й нові учні, які не лише висловлюють бажання навчитися правильно співати, а й завдяки заняттям вокалом знімають стрес, надихаються, наповнюються позитивною енергією, якої багатьом із нас дуже не вистачає.

– Усім відомо, що Україна – дуже співоча нація! Перед початком повномасштабної війни у нашому місті, у нашій країні в цілому регулярно проводилися десятки конкурсів і фестивалів різного рівня – від місцевих – до міжнародних. А як із цим справи зараз?
– Звичайно, на початку 2022 року ніхто не думав про конкурси та якісь виступи, але поступово ми всі змогли прилаштуватися під нові реалії, новий поштовх отримали конкурси у режимі «онлайн», які з’явилися кількома роками раніше через пандемію коронавірусу, а пізніше у багатьох регіонах почали проводити заходи і у звичному режимі «офлайн». Мене часто запрошують до складу журі, найчастіше – дистанційно, але в Одесі також періодично допомагаю оцінювати конкурсантів і конкурсанток деяких конкурсів безпосередньо на місці проведення заходу. Для учасників та учасниць це дуже важливо, адже вони займаються вокалом, музикою, їм потрібні майданчики для демонстрації своїх досягнень, навіть якщо це не «живий» виступ, а лише запис для конкурсу у форматі «онлайн».

Також під час війни регулярно беру участь у майстер-класах, проводжу лекції, творчі зустрічі на курсах підвищення кваліфікації для викладачів вокальних та хорових дисциплін різних міст України. Спілкування із колегами зараз просто необхідно. До речі, дякую їм за приємні відгуки та підтримку один одного.

– З початком повномасштабної війни з репертуару українських артистів, артисток, гуртів, а також, певно, ваших учнів та учениць зникли пісні російських виконавців… І, знаєте, здається, нічого страшного не сталося! Росія роками нав’язувала нам думки про те, що російські пісні – невід’ємна частина життя українців, але насправді ми спокійно живемо без них…
– Дійсно, на конкурсах та фестивалях заборонені пісні російських виконавців, російські пісні, але це жодним чином не вплинуло на конкурсантів і конкурсанток, а навпаки – принесло багато користі, адже зараз можна почути безліч українських пісень – як відомих і сучасних, так і дуже й дуже старих, народних, невідомих. Також конкурсанти та конкурсантки чудово виконують західні пісні різного часу.

– Що особисто вас надихає на створення пісень, які потім співають сотні, тисячі людей? Звідки ви черпаєте це натхнення?
– Натхнення мені дають любов до доньки, родини, друзів, учнів та учениць, колег, своєї країни, своєї Одеси, природи, моря, сонечка, квіточок… Книги відомих психологів, філософів, мудреців різних поколінь допомагають слідкувати за внутрішньою гармонією. Спілкування із чудовими людьми наповнює емоціями та почуттями, а потім я сідаю за фортепіано і можу годинами створювати музику, писати вірші у спробах віддзеркалити у творах все те, що відчула.

– Цієї весни ви заспівали власну пісню «Єднаймось, браття!», яка побачила світ буквально одразу після початку повномасштабного вторгнення. У вашому виконанні вона звучить дуже потужно, ніби гімн українського народу, ніби заклик до об’єднання заради спільної перемоги над ворогом…
– Так, пісня «Єднаймось, браття!» на вірш Сергія Дмитрієва – це дійсно ніби неофіційний гімн українського народу. Вона створена задля того, аби надихати та об’єднувати українців у всьому світі. Зараз, у військовий час, найголовніше – бути єдиним народом, не витрачати сили та час на чвари та конфлікти, бути єдиним організмом, який б’ється проти відомого ворога. Мелодія пісні написана таким чином, що її можуть заспівати практично усі. Спробуйте і ви!

– Під час війни ми бачимо, як люди у різних царин об’єднуються, створюють щось спільне. А як щодо музичної? Спілкуєтеся із колегами більше, ніж раніше?
– З колегами з різних міст спілкуємося регулярно, підтримуємо один одного, ділимося переживаннями та успіхами. Я веду соціальні мережі, у яких викладаю багато корисної професіональної інформації і для педагогів, і для виконавців, також частенько оприлюднюю відеозаписи учнів своїх колег та колежанок, які виконують мої пісні. Це також допомагає бачити нашу роботу, підтримувати, радіти, а наскільки це приємно для дітей – важко описати словами!

– Поділіться своїми творчими планами на найближчий час… Можливо, вже пишете пісню, яка буде присвячена перемозі України у війні?
– Я продовжую викладати вокал, писати музику, брати участь у конкурсах у якості судді, є цікаві запрошення, певні думки, але всі ж розуміють, наскільки зараз важко щось планувати… Тому я просто працюватиму і намагатимуся втілити у життя свої нові ідеї. Також хочу повідомити про те, що скоро вийде нова пісня – дуже світла, надихаюча. Я виступаю як композиторкою, так і авторкою тексту. А називатиметься вона «Лети до мрій».

Щодо пісні, яку буде присвячено перемозі у війні, то вона точно буде. Зараз головне – Перемога! Чекаємо на світлі для України часи, співаємо, дякуємо ЗСУ та підтримуємо один одного! Слава Україні!

Деякі пісні Інни Францескевич, які написані чи записані після 24 лютого 2022 року:

«В обіймах України»:

«Чудовий край»:

«Слався, Земле Свята!»:

«Зігрій мене»:

«Вдовинні долі»:

«Молитва Землі»:

«Красуня-зима»: