Одесити на фронті: морпіх розповів про «Санту», аеророзвідку та перші дні оборони Києва

Серед тих українців, що боронять рідну землю, є багато одеситів. Кореспондент Odesa.online поспілкувався з одним з них – 20-річним морпіхом Серафимом Гордієнком, який займається аеророзвідкою.

Ще до 24 лютого хлопець був у лавах С14. З перших днів повномасштабного вторгнення росії і майже до кінця Київської кампанії він перебував у столиці при спеціальних військах.

Після цього — декілька місяців під керівництвом легенди добровольчого руху Володимира Регеші з позивним «Санта» у знаменитих Пісках під Донецьком.

Зараз Серафим служить у підрозділі морської піхоти на Сході, який займається аеророзвідкою.

Підрозділ пройшов курс молодого бійця у Великій Британії – випуск навіть був визнаний найкращим.

– Розкажіть, чим вам запам’яталися перші дні широкомасштабного вторгнення, оборона Києва?

Для мене Київська кампанія стала чимось вражаючим і неймовірним. Це окрема розмова, бо в часи фантастичного історичного резонансу, якою була весна 2022, майже кожен спогад виділяється і виявляється чимось екстраординарним.

Якщо виділити – то це 24.02.2022. Мій потяг — зі Львову на Київ. В‘їжджаємо у Житомирську область. За вікном — стовпи диму від прильотів на горизонті, в телефоні — чисельні новини про грандіозні ворожі просування і нашу героїчну відсіч. Єдина думка: «Боже, дай мені доїхати до Києва, і загинути там, зі зброєю в руках, як має гинути Твій воїн, просто дотягни для мене цей нещасний потяг!»

Такі тоді були часи. Ніхто не розглядав варіант, що вдасться вижити. Так, як думав тоді я, думала левова частка оборонців України.

Маркером перших місяців війни для мене стало це невловиме відчуття якоїсь апокаліптичної театральної вистави, в якій ти обов’язково маєш зіграти головну роль. Студенти, молоді дівчата і дуже літні люди боролися між собою за право першими отримати зброю і чотири магазини до неї. Першими вступити у бій. Коли заповітний автомат нарешті лежить в руках, ти відчуваєш себе здатним зупинити будь-які танкові колони, вистояти в найгарячіших точках, виконати будь-який наказ. На жаль, велика частина з цих людей мала честь загинути у боях наступних місяців.

Ці «дикі перегони» за право першим зустріти ворога, знищити якомога більше окупантів, заслужити якомога більше слави у боротьбі, презираючи смерть – це дуже тонкий виразник критичного для нації моменту. З тих пір все стало набагато простіше.

– Чим живе аеророзвідка? Це досить новий рід військ, розкажіть в чому полягають особливості служби?

Майже всі бойові підрозділи мають широку потребу у власних «очах», професійних і ефективно навчених. Хоч треба визнати, що галузь й розвивається доволі неоднозначно та неоднорідно.

Система бореться із дійсністю. Поки що дійсність рухається занадто швидко, щоб система встигнула змінитися для неї.

Але не варто думати, що в цьому обов’язково винний «совок» у нашій армії. З особистого досвіду знаю що, війська НАТО мають ті самі труднощі із сприйняттям нових реалій широкомасштабної війни. На всі ці зміни потрібен час.

Принаймні, зародження системного бачення повсякденного використання дронів у військових цілях вже проглядається у багатьох підрозділах розвідки. Зокрема, у моєму.

– Всі ми бачимо на чисельних відео, як майстерно наші воїни керують дронами. Скільки часу займає підготовка до цього? Чи кожен може цьому навчитися?

Це щось подібне до водіння. Навчитися може кожен, базовий курс до отримання сертифікату складає два тижні, але для високого рівню потрібен талант, якому не навчишся.

На відео, які зазвичай попадають в мережу, цей талант можна легко розгледити, якщо знати, як його визначати.

– Як ваш підрозділ живе з точки зору побуту, особливо у зимовий період?

Умови життя операторів безпілотників можуть відрізнятися від того, як живе піхота. Як мінімум тим, що нам необхідно мати можливість регулярно заряджати свої багаточисельні пристрої, батареї, мати стабільний зв’язок. Відповідно, ми обов’язково маємо бути прив’язані до хоч якихось побутових умов —генераторів, розеток та старлінків.

Багато разів доводилося жити поруч із піхотою, і я можу по собі згадати перші піхотні місяці повномасштабки. Піхота — це те, на чому тримається легенда ЗСУ. Зрозуміло, що наші головні армійські «бренди» — це ССО, ВМС, ДШВ, але саме до піхоти я маю найбільшу шану і захоплення.

– Чи можуть москалі щось протипоставити нашим аеророзвідникам? Як в них розвинений цей напрям?

Насправді у росіян досить непогано розвинута аеророзвідка і методи боротьби із нею. У чомусь вони навіть більш продвинуті, в чомусь переважаємо ми. Враховуючи, що це молодий напрям, тут багато конкуренції, постійно з‘являється щось нове, йде боротьба за перевагу технологій.

Ми виділяємось своїм софтом для зручного визначення координат і корегування – славнозвісна «Кропива» від Армії SOS. У росіян більш продвинуті системи РЕБ і РЛС, з чим постійно стикаються оператори дронів. Грандіозну роль на полі бою грає Старлінк, на якому подеколи тримається вся взаємодія у секторі.

– Яку роль відіграє волонтерство у забезпеченні вашого підрозділу?

Світовий феномен українського волонтерства дуже міцно закарбувався в офіційну армійську бюрократію. Є чітке розділення, що саме має можливість видавати армія, а що треба діставати через волонтерів.

В нашому випадку йде мова про коштовне обладнання, яке отримується через офіційні запити від військової частини до волонтерських фондів. Мова йде про дрони, планшети, Старлінки та подібні робочі інструменти.

Левова частка медичної служби ЗСУ забезпечується саме через волонтерську допомогу, бо це дозволяє оминати бюрократію, коли це можливо.

– Розкажіть про підготовку ЗСУ в Британії

Про масові навчання наших військовослужбовців у країнах НАТО варто розуміти дві важливі речі. Перша — процес навчань принципово вирізняють ті самі «НАТІвські стандарти». Мова тут про системний підхід до навчання, діючі регламенти, налагоджену взаємодію на всіх рівнях. Друга — НАТО не вистачає досвіду і здатності до автономної роботи. Особливо це проявляється у тактичній медицині – у британців вона просідає.

В ідеалі, у десятків тисяч українських солдат, які пройшли навчання в країнах НАТО, мають гармонійно поєднуватись системний підхід НАТІвської військової школи з реальним бойовим досвідом і автономним мисленням українського військовика. Незабаром ми зможемо побачити, чи будуть результати навчань хоч трохи подібні до цього ідеалу.

– Яке до ЗСУ ставлення людей на сході?

Схід — це дуже складна і неоднорідна територія, але вміння працювати з цією неоднорідністю є ключовим для ії післявоєнної відбудови.

Дуже багато з тих, хто вісім років мріяв про прихід «руського миру» на українські землі, тепер ледве не встають на коліна при вигляді українських військових, плачучи від щастя. Також дехто, особливо ті з цивільних, кого зачепили АТО і ООС, може мати недовіру чи острах при погляді на будь-яку військову форму.

Якщо початок війни о 2014 виглядав для багатьох мешканців Сходу, як щось незрозуміле і «політичне», то російське вторгнення о 2022 об‘єднало переважну більшість українців

– Розкажіть про службу в Пісках, про «Санту». То були дуже тяжкі бої. Як там було все налагоджено?

Володимир Регеша «Санта» — це один з найбільш яскравих героїв української сучасності. Це відчувається у тому, як він керує, як бачить світ, взаємодіє з особовим складом. Санта — це сталевий командир із серцем митця, лицар із душею філософа. Я ніколи не забуду час, проведений під його командуванням.

Піски — це особлива точка. За вісім років вона стала таким собі «виразником взросління» і місцем для отримання бойового досвіду для тисяч бійців. Важко знайти інше місце, яке випило б стільки української крові.

Особисто для мене Піски запам’яталися такими, якими вони бачилися через призму «Санти» — квітучі вишні, які пробиваються через сірість розбитих прильотами будівель.

Ще й досі можна зустріти людину, з якою можна говорити на сленгу Пісків, і ви обидва зрозумієте, про що мова, хоча між вашими ротаціями були роки.

Останній рік в Пісках точилися важкі позиційні бої, в кінці яких проти наших сил кидалося все, що було — авіація, вся можлива артилерія, РСЗО, ракети, «Сонцепьоки». На жаль тоді, у вересні, я був в іншій локації, і не зміг взяти участь у обороні. А «Санта», як і обіцяв нам колись, виходив із Пісків останнім, прикриваючи відхід сил ЗСУ..

* * *

Зараз триває збір на дрони MAVIC 3 для групи Серафима. Долучитися до нього можна тут.

А тут можна підтримати волонтерську організацію «Армія SOS», яка займається, зокрема, виготовленням БпЛА, постачанням автотранспорту, радіорозвідувального обладнання, глушників. а також закупівлею та програмуванням планшетів для артилеристів