Нерубайське: село, що пам’ятає козаків

За кілька кілометрів від Одеси розташоване село Нерубайське. Воно виглядає сучасним, але приховує в собі багатовікову історію. Це село старше за саму Одесу. Тут жили запорожці, тут працювали каменотеси, а під ногами тягнуться кілометри катакомб, що приховують безліч таємниць.

Походження назви

Є гарна легенда про походження назви Нерубайське. Вона пов’язана із запорозькими козаками, які після руйнування Січі в 1775 році оселилися тут. Вони прагнули мирного життя і вирішили більше «не рубати» шаблями. Так і закріпилася назва – Нерубайське.

Козацькі кам’яні хрести

Моя супутниця, Олена Гуревич, директорка Центру розвитку туризму, культурної спадщини і рекреації “Нерубаї”, розповідає, що на більшості кладовищ громади збереглися козацькі поховання. На жаль, чимало із них перебувають у занедбаному стані: зруйновані чи повалені надгробки, а на місці деяких старих могил з’явилися нові поховання, що поступово стирають сліди давньої історії.

Разом із Оленою та депутаткою Нерубайської сільської ради Людмилою Ляшенко ми прямуємо на Північне кладовище, де ці кам’яні пам’ятки минулого стоять поруч із сучасними похованнями.

Деякі з них датуються початком XIX століття, і на них ще можна розгледіти написи. На цьому кладовищі є родинні ділянки, де поруч стоять хрести різних епох: старовинні, трохи новіші, ще новіші – аж до сучасних могил.

Людмила Ляшенко каже, що дуже боляче дивитися на зруйновані могили. Разом із чоловіком, наглядачем кладовища, вона намагається розчищати місця поховань, відновлювати хрести і прочитати написи, щоб краще знати історію села та своїх предків.

“На цьому місці, в цій могилі, під час епідемії було поховано багато людей. Ми, як могли, відремонтували хрест. Взагалі більшість хрестів дуже важкі, і підняти їх надзвичайно складно”, – розповідає Людмила.

Ще одним унікальним місцем є цвинтар у селі Велика Балка, що входить до Нерубайської громади. Його не використовують уже понад століття. Тут немає сучасних могил – лише старовинні поховання, більшість хрестів упала і частково занесена землею.

Олена Гуревич зазначає, що на цьому кладовищі історія буквально ховається під шарами землі.

“Я мрію, що його вдасться відновити, підняти хрести, а можливо, перенести надгробки з інших цвинтарів, де козацькі могили можуть зникнути через нові поховання”, – каже Олена Гуревич.

Свято-Вознесенський храм – архіектурна памятка

У Нерубайському збереглася ще одна унікальна пам’ятка – Свято-Вознесенський храм, якому понад двісті років.

Церква була збудована у 1816 році, зводили її із місцевого каменю-черепашника.

Священник отець Михаїл розповідає про значення Свято-Вознесенського храму для громади: «Ця церква – частина історії нашого села. Тут хрестили дітей, вінчали молодят, сюди люди приходили в найважчі моменти свого життя. Незважаючи на всі випробування, храм встояв. Його в 30-ті роки минулого століття  закрити, а відкрили знову під час окупації на початку 40-х. І відтоді він постійно відкритий для людей».

Будівля храму зведена у стилі зрілого класицизму. Відомо також, що Свято-Вознесенську церкву побудовано за проектом одеського архітектора Фраполлі, про що свідчить документ, котрий зберігається в Одеському обласному архіві. У «Рапорті міського архітектора Фраполлі» (від 21 серпня 1813 р.) відзначається, що будівництво ведеться за планом, окрім зведення дзвіниці.

Катакомби – підземна історія Нерубайського

Окрім храму та старовинних цвинтарів, які пам’ятають перших поселенців, під Нерубайським лежить ще один унікальний пласт історії – катакомби. Вони утворилися внаслідок видобутку вапняку, який використовували для будівництва Одеси та місцевих будівель. Але ці підземелля зберігають і давніші історії.

Існує припущення, що ще до активного видобутку каменю під землею могли ховатися козаки, які шукали прихистку після руйнування Запорізької Січі, а згодом їхні нащадки стали першими каменотесами, що розпочали розробку вапнякових пластів. Після втрати військової могутності запорожці освоювали ремісничі професії, серед яких видобуток каменю став одним із основних занять. Не виключено, що саме вони заклали початок каменотесному промислу, який призвів до утворення катакомб.

«Ці підземелля пам’ятають і запорожців, і партизанів Другої світової війни, і простих людей, які рятувалися від небезпеки», – розповідають місцеві жителі.

Частина катакомб залишається недослідженою, і ніхто не знає, які таємниці ще приховує ця підземна мережа.

Музей у ліцеї: відтворення історії

Нагадаємо, ми раніше розповідали про музей “Українська хата”, створений у місцевому академічному ліцеї №1. Тут відтворили традиційний український побут різних періодів – від XIX століття до середини XX століття. Це місце, де можна побачити, як жили наші предки, які речі їх оточували, і які традиції зберігалися у родинах.

Музей складається з двох кімнат, що показують, як змінювався побут українців у різні періоди. Перша кімната передає атмосферу XIX століття – тут є глиняна піч, дерев’яні лави, скриня, рушники, глечики, прядки. Друга кімната відтворює життя середини ХХ століття – зі старими меблями, килимами, предметами радянської епохи.

Нерубайське – це не просто село біля Одеси. Це місце, де історія відчувається на кожному кроці. Старовинні цвинтарі, храм 1816 року, катакомби, що пам’ятають перших поселенців, музей українського побуту – усе це частина спадщини, яку потрібно берегти.

________________________________________________________________________

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network