Наскільки одеські поліклініки доступні для людей з інвалідністю

Похід до лікаря і без додаткових перешкод рідко буває приємною справою. Людина може хвилюватися через самопочуття, результати обстежень чи майбутній діагноз. Для людини з інвалідністю до цього додається ще одне питання: наскільки просто буде взагалі потрапити до медзакладу, дістатися потрібного поверху, кабінету чи туалету — і чи вдасться зробити це без сторонньої допомоги.

В одеських поліклініках та центрах первинної медичної допомоги вже звичними стали пандуси, кнопки виклику, ліфти та підйомники. Проте будівлі різні — від просторих і відносно сучасних до старих, планування яких створювалося задовго до появи нинішніх вимог безбар’єрності. Тож одна й та сама задача — просто потрапити до лікаря — у різних місцях може виглядати зовсім по-різному.

Ми побували у дорослому та дитячому медичних закладах Одеси, а також врахували досвід відвідування інших міських поліклінік. Це не рейтинг усієї міської медицини і не претензія на обстеження кожної будівлі. Нам було цікаво інше: як різні способи облаштування працюють для людини, яка має пройти весь шлях самостійно.

Пандуса недостатньо: що вимагають норми

Українські будівельні норми розглядають доступність медичного закладу значно ширше, ніж просто можливість заїхати до головного входу.

ДБН В.2.2-10:2022 «Заклади охорони здоров’я», чинний зі змінами, вимагає, щоб вхідні групи, сходи, пандуси, майданчики, двері та шляхи пересування всередині медичних закладів відповідали загальним нормам інклюзивності. На шляхах руху не повинно бути порогів, а в закладах охорони здоров’я має бути універсальне санітарно-гігієнічне приміщення, пристосоване, зокрема, для людини на кріслі колісному.

Для відкритих пандусів загальна норма — похил не більше 8% та ширина у просвіті щонайменше 1,2 метра. Для існуючих будівель під час реконструкції чи капітального ремонту норми допускають меншу ширину — від одного метра, а в окремих випадках 0,9 метра. Після підйомів мають бути горизонтальні майданчики, а пандуси певної висоти обладнуються поручнями.

Є вимоги і до дверей. На доступному маршруті вони мають дозволяти проїхати кріслом колісним, а конструкція дверей не повинна перетворювати їх відчинення на окреме фізичне випробування. Загальні норми, зокрема, передбачають двері з фіксацією та затримкою автоматичного зачинення. Для медичних закладів ширина вхідної групи при новому будівництві та реконструкції також нормується окремо.

Окремо прописані ліфти та підйомники. І тут є принциповий момент: піднімальними пристроями у закладах охорони здоров’я має бути можливо користуватися без сторонньої допомоги.

Саме на цій дрібниці різниця між «обладнано» і «доступно» стає особливо помітною.

Стара будівля: усе є, але допомога все одно може знадобитися

Один із характерних прикладів — підрозділ Центру первинної медико-санітарної допомоги №18 на вулиці Торговій, 29/31. Ця адреса входить до мережі ЦПМСД №18.

Тут є обладнання, яке дозволяє людині з порушеннями мобільності пересуватися будівлею: ліфт, внутрішні пандуси, туалет для людей з інвалідністю.

Проте сама будівля стара, і це відчувається. Вхід до ліфта досить вузький, а людині, яка вперше ним користується, самостійно розібратися, як потрапити всередину та скористатися ним, непросто.

За нашим попереднім досвідом відвідування цього центру кілька місяців тому, не було очевидно, до кого саме слід звертатися по допомогу і чи є працівник, відповідальний за супровід. У результаті співробітники вийшли та допомогли. Тобто потрібну послугу отримати можна — але в певний момент людина все-таки залежить від допомоги іншого.

Схожа проблема може виникати зі звичайними важкими дверима у старих будівлях. Для людини без порушень мобільності відчинити двері й притримати їх — майже автоматична дія. Людині на кріслі колісному одночасно відчиняти двері, утримувати їх і рухати крісло може бути вкрай складно.

І саме тут кнопка виклику стає справді корисною. Але вона вирішує проблему інакше: не усуває бар’єр, а дозволяє покликати людину, яка допоможе його подолати.

Коли сама будівля допомагає

Зовсім інше враження справляють медзаклади у більш просторих будівлях, де доступність можна було організувати без боротьби з вузькими коридорами, високими перепадами та складною вхідною групою.

Один із таких прикладів — Дитяча міська поліклініка №4 на вулиці Добровольців, 26. Сам заклад на своєму сайті також називає умови для пацієнтів «комфортними та доступними».

Під час нашого відвідування біля входів були облаштовані пандуси, є кнопка виклику працівника. Пандус пологий, вхід просторий, достатньо місця і всередині будівлі.

Здавалося б, ті самі складові: пандус, вхід, можливість отримати допомогу. Але через планування будівлі користуватися ними значно простіше.

І це важлива частина безбар’єрності, яку складно передати просто переліком встановленого обладнання. Хороший доступний простір часто майже непомітний — людині не доводиться щоразу думати, як подолати наступні двері, поворот чи перепад висоти.

Що показує офіційний моніторинг Одеси

Враження, що медичні заклади міста вже активно обладнують для людей з інвалідністю, цілком має підстави. Але офіційні цифри показують, що до повної безбар’єрності ще далеко.

У 2025 році в Одесі провели масштабну оцінку доступності міського простору. Загалом перевірили 810 об’єктів різних типів, серед них — 89 із 97 об’єктів охорони здоров’я.

Повністю безбар’єрними за результатами цієї оцінки визнали 15 медичних об’єктів, або 17%. Ще 38, або 43%, отримали статус частково безбар’єрних, а 36 — 40% — бар’єрних.

На перший погляд ця статистика може дивувати: адже пандуси, кнопки виклику чи ліфти можна побачити біля багатьох одеських поліклінік.

Але суперечності тут немає. Пандус біля входу — лише одна частина маршруту. Після нього можуть бути важкі двері, вузький прохід, другий поверх, до якого складно потрапити самостійно, недоступний туалет або ще одна сходинка вже всередині будівлі.

Саме тому сучасний підхід до безбар’єрності оцінює не окремий встановлений елемент, а можливість людини пройти весь шлях та отримати необхідну послугу.

Старі стіни не завжди можна перебудувати — але це не означає, що нічого не можна зробити

Для Одеси ця проблема особливо помітна через велику кількість старих будівель.

Чинні будівельні норми це враховують: якщо в існуючій споруді неможливо повністю виконати сучасні вимоги доступності, передбачене так зване розумне пристосування.

На практиці це може означати різні рішення: підйомник замість довгого пандуса, можливість отримати послугу на доступному поверсі, організовану допомогу працівника там, де конструкцію будівлі змінити неможливо.

Проте для відвідувача результат зрештою вимірюється дуже просто: чи може він прийти до лікаря, потрапити всередину, дістатися потрібного кабінету, скористатися туалетом і вийти з будівлі без того, щоб на кожному етапі шукати людину, яка допоможе.

В одеських медзакладах уже є чимало необхідного для цього. Найкраще різницю показують навіть не окремі пандуси чи ліфти, а два типи будівель: там, де простір дозволяє організувати безбар’єрний маршрут від самого початку, людина майже не помічає його. У старих будинках інженерні рішення часто дозволяють дістатися потрібного місця — але інколи без людської допомоги все одно не обійтися.

А ми продовжимо перевіряти, наскільки доступними є інші медзаклади Одеси.