Найстрашніше – бачити, як дістають загиблих: одеські комунальники про ліквідацію наслідків російських атак, порятунок людей та мотивацію

Труд комунальників ми не завжди помічаємо, але саме вони забезпечують життєдіяльність нашого міста, виконуючи гігантський об’єм робіт в різних сферах – від теплозабезпечення і утримування доріг до збереження чистоти одеських вулиць. Але після повномасштабного вторгнення багатьом з них доводиться виконувати ще й іншу, набагато важчу роботу – ліквідувати наслідки ворожих ударів по місту. Роботу складну не лише фізично, але й психологічно.

Про роботу одеських комунальних у воєнний час ми дізналися, поспілкувавшись з працівниками ЖКС «Фонтанський», ЖКС «Хмельницький» та КП «Міські дороги».

Віктор Швець: «Перша ніч у Миколаєві була страшна, потім звикли»

Про майстра з ремонту виробничої дільниці № 3 комунального підприємства «ЖКС «Фонтанський» Віктора Швеця нещодавно розповіли одеські видання – він отримав відзнаку Президента України «За оборону України». Правда, сам він, коли запитуємо його про нагороду, трохи ніяковіє:

«Дуже приємно було, здивували мене. Але є люди які більше заслуговують на нагороди – бійці, наші співробітники також воюють. Серед них є, на жаль, і втрати, і люди інвалідність отримали. У мене працював сантехнік – після третього поранення в нього вже інвалідність».

Віктор двадцять років працює в комунальній сфері, і, звичайно, раніше ніколи не думав, що його професійні обов’язки так зміняться.  Згадує, що в перші дні війни люди були розгублені, але він та його колеги залишилися в місті, працювали цілодобово, фактично жили на роботі:

«Саме тоді ще й був кінець опалювального сезону, намагалися ліквідувати всі наслідки аварій, ремонтували тим, що знаходили, бо бази всі були зачинені. Тяжко було, але потихеньку працювали, викручувалися».

Віктор Швець

Пізніше Віктор Швець вирушив на допомогу в Миколаїв, який потерпав від постійних обстрілів:

«Ще у жовтні 2022 року ми зібрали бригаду – 10 чоловік з наших співробітників та друзів нашого ЖКСу на допомогу миколаївським комунальникам. Все добровільно. Інші ЖКС робили так само. Спершу було трохи лячно у тій поїздці до Миколаєва. Перша ніч була страшна, коли в кілометрі від нас розривалися ракети С-300 так, шо аж вікна прогиналися всередину. Потім вже звикли – працювали, допомагали. А от до Херсону нас не пустили, бо почалися дуже великі обстріли», – розповідає Віктор Петрович.

Наразі Віктор Швець продовжує працювати в Одесі, і йому доводиться разом з колегами ліквідувати наслідки «прильотів» по житловим будинкам.

«Першими заходять ДСНСники та військові. Коли доходить черга, ми вже йдемо розбирати завали, дивимося, де що потрібно зробити – десь відчинити квартиру, закрити вікна, розібрати дах, щоб не було загрози обвалу. Двірники починають прибирати. На цьому етапі плануються подальші роботи. Іноді буває навпаки, як, наприклад, на Армійській – в перші години ми витягували людей з квартир, бо вони були заблоковані, двері повигинало», – згадує комунальник.

Ліквідація наслідків російської атаки на Армійській

Віктор каже, що сьогодні вони забезпечені всім необхідним для роботи, комунальникам активно допомагають інші служби: «В принципі все є. Всі інструменти в нас підготовлені, та ми вже знаємо, що треба брати з собою по обладнанню та матеріалам. Вишки нам дають по першому дзвінку. Всі комунальні служби, в яких вона є, як то «Міськзелентрест», дорожники та інші – одразу діляться».

На питання, що в таких ситуаціях найскладніше, каже, що це страх знайти загиблих людей: «Боїшся знайти тіла, чи рештки людей. Дуже була страшна ситуація 2 березня на проспекті Добровольського, коли рятувальники діставали тіла жертв, особливо дітей. Ми особисто загиблих не знаходили, але весь час боїшся цього».

***

Євген Терзі: «Сама робота для мене не важка, важко психологічно, коли бачиш наслідки ударів»

Євген Терзі  – сантехнік дільниці № 3 КП «ЖКС «Хмельницький». Він, згадуючи перші дні повномасштабного вторгнення, каже, що тоді у всіх був стан шоку, але і було усвідомлення, що потрібно працювати, адже роботи додалося і з’явилися нові обов’язки:

«Займалися відновленням бомбосховищ, оглядали підвали. У перші дні ходили, дивилися мітки, щоб не було на дахах та на асфальті. Перевіряли, щоб горища були закриті від сторонніх».

 

Євген Терзі

Сьогодні Євген продовжує виконувати і свої звичні, довоєнні обов’язки, забезпечуючи надання одеситам житлово-комунальних послуг. Але є й набагато важча робота – усунення наслідків ворожих ударів ракетами та дронами:

«Ми заходимо після рятувальників та кінологів. Розчищаємо уламки, щоб людям можна було зайти та забрати вцілілі речі. Ми не чіпаємо завали доти, поки є підозра, що там є люди. Цим займаються професіонали».

Після дозволу військових та рятувальників комунальники починають усувати наслідки «прильоту» – не лише розбирати завали, а й там, де  є можливість,  відновлюють електрику, опалення. Працюють максимально швидко. Наприклад, після «прильоту» на Скісній тепло людям вдалося повернути за дві години.

Наслідки російської атаки на Середній

Після відновлення систем життєзабезпечення будинків, продовжують допомагати їх мешканцям – ремонтують, вставляють скло у вікна, або, залежно від ситуації, тимчасово затягують плівкою чи забивають фанерою. Євген зазначає, що все необхідне видається на місці. Всі муніципальні служби працюють спільно і злагоджено, допомагають одна одній.

Євген Терзі каже, що в момент тривог страху за себе не відчуває, але боїться за своїх рідних і близьких.

А роботу вважає важкою саме в психологічному плані: «Конкретно у самій роботі важкого нічого немає. Тяжко більше психологічно, коли починаєш стикатися з наслідками – коли хтось загинув, когось завалило. Дуже жаль людей. Кожен такий випадок береш близько до серця, хочеться максимально допомогти, адже в такій ситуації могли бути і твої близькі».

***

Світлана Волкова: «Ми повинні завжди бути напоготові»

Світлана Волкова працює двірником в ЖКС «Фонтанському» більше 15 років. Зараз виконує і свою звичну роботу, і працює на місцях ворожих ударів:

«Крім нашої звичайної роботи, ми повинні завжди бути напоготові і виїжджати на місце за викликом. В основному ми прибираємо. Зокрема те, що рятувальники скидають зверху. Розгрібаємо і кидаємо в КАМАЗи».

Процес ліквідації наслідків. На відео – Світлана Волкова

Світлана згадує, як спочатку не вірилося, що почалася війна: «Коли почула перші вибухи, то думала – щось вантажать у порту. А як уже побачили, що у Києві коїться, то вже зрозуміла. Це була «жесть». І зараз у житті така велика апатія. На роботу йдеш, бо розумієш, що це важливо, це потрібно. А додому приходиш – вже нічого не хочеш».

Втім, щоб кудись поїхати з рідного міста навіть не думала. Лише хвилюється за доньок, одна з них важко сприймає тривоги. Також переживає за чоловіка, з який працюють разом, щоб серце не прихопило:

«Багато хто їде, багато хто залишається. Бо куди? Це Україна, рідна Одеса, це улюблене місто. Я навіть не думала нікуди їхати».

Світлана Волкова

Світлана каже, що і робота буває важка, і робочих рук інколи не вистачає, але найважче – то бачити страждання людей: «Приїжджаєш – жахаєшся. У людей було все і вони залишилися без нічого».

Згадує випадок, коли після «прильоту» на вулиці Армійській  комунальники «залатали діри», закрили в будинках все, що  повилітало. А через два дні все повторилося – і у людей знову все вибило:

«Жахливо. Розумієш цих людей. Бачиш, що була огорожа біля будинку металева, а потім дивишся – вона на четвертому поверсі на балконі висить. Це страшно”.

На питання, що надає сили працювати, Світлана відповідає, що вдячність людей.

«Іноді вони підходять всі на емоціях від того, що сталося. Бачать, що ми намагаємося їм чимось допомогти та дякують, це зігріває душу».

***

Руслан Гаврилюк та Владислав Сич керують потужною великою технікою – вони машиністи екскаваторів комунального підприємства «Міські дороги».

«На розбори завалів нас почали залучати ще з ЖК “Тірас”. Ми з Русланом були на більшості об’єктів, бо працюємо по всьому місту», – пояснює Владислав Сич.

ЖК “Тірас” після влучання російської ракети

Він зазначає, що часто їх звичайну мирну роботу багато людей, на жаль, не помічає.

«Зокрема, ми проводимо ямковий ремонт, прибираємо узбіччя, обслуговуємо мости, тощо. Взимку посипаємо дороги, прибираємо сніг. А підрозділ Руслана відповідає за зливову каналізацію по всьому місту. Якби не існувало наших комунальних послуг, то через місяць Одеса була б у жахливому стані»,  – каже Владислав.

Але сьогодні часто доводиться виконувати зовсім іншу роботу, яку ще кілька років тому можна було побачити хіба що у жахливому сні – розчищати завали після ворожих ударів.

***

Руслан Гаврилюк: «Через те, що в мене великий екскаватор, мене здебільшого залучають на серйозні об’єкти»

Екскаватор у Руслана дійсно особливий, один такий у місті: «Він новий, 2020 року випуску. Досить специфічний, Буян його називаю».

Екскаватор “Буян”

«Буває, що ми навіть починаємо раніше за рятувальників – прибираємо периметр біля місця влучання. Потім ДСНСники вичищають вручну у пошуку людей, які можуть бути під завалами. А ми відгрібаємо великі уламки. Тобто, коли кінолог показує конкретне обстежене місце, ми можемо там працювати», – розповідає Руслан Гаврилюк.

Нещодавно був випадок, коли під час роботи врятували безхатька. Сталося це 2 березня після трагедії на проспекті Добровольського: «Я завантажив сміттям машин шість-сім і випадково зубами ковша зачепив плиту теплотраси. Не помітив, тягну на себе і тут з-під ковша вискакує людина і давай тікати. В мене аж серце завмерло. Виявилося, що безхатько заліз у люк теплотраси, а від вибуху його привалило та він не міг вибратися».

Руслан та його “Буян” під час ліквідації наслідків російської атаки на Добровольського

У відповідь на питання, чи подякував йому потім безхатько, посміхнувся: «Ні, не встиг, одразу втік. Але ж головне – людина врятована».

Порятунок чоловіка на Добровольського

Головним мотиватором у роботі називає необхідність якнайшвидше зробити роботу, щоб люди могли повернутися додому. Або, якщо є хтось під завалами, то треба встигнути його врятувати:

«Адже, чим швидше ми все розберемо, тим швидше рятувальники дістануться до них».

Руслан Гаврилюк

Каже, інколи люди підходять і дякують за роботу. А сам хоче висловити допомогу волонтерам:

«Хочу подякувати нашим волонтерам. Коли ти працюєш і не можеш навіть вийти з екскаватора, тобі приносять каву та бутерброди. З перших хвилин вони завжди на місці. А ще серед волонтерів є й ті, хто допомагає рятувальникам розбирати завали, ті, хто допомагає постраждалим та міським службам».

***

Владислав Сич: «Краще десь будувати дитячі майданчики, але ми розбираємо завали, щоб дістати людей…»

Владислав Сич каже, що це у його роботі сьогодні найважче –  спостерігати, як рятувальники дістають загиблих.

Зазначаю, що і його робота досить небезпечна. Каже: «Є таке. Але. коли працюєш, то мозок ніби відключається. Моторошно те, що ніхто не знає куди прилетить, бо ми ж працюємо на завалах і можуть туди повторно вдарити. А з іншого боку і в самій роботі є небезпечні моменти. Наприклад, буває, що над головою стирчить бетонна плита. І вона може впасти в будь-який момент, а ми під нею чистимо знизу. Але треба працювати, нічого іншого не залишається».

Владислав Сич

Владислав додає, що більше за нього переймаються рідні, якщо працює і затримується на роботі – дружина постійно телефонує. Але й вдома у нього неспокійно – мешкає у передмісті, куди ворог б’є дуже часто.

У важкій роботі вірний помічних Владислава – його екскаватор Mecalac, який він отримав у 2018 році. Каже, що техніку треба «приручити» і додає, що його екскаватор ніколи його не підводив і завжди виручав у складних ситуаціях.

Владислав Сич

Серед моментів, які найбільше закарбувалися у пам’яті, згадує допомогу одеситів після ракетного удару по Спасо-Преображенському собору: «Коли ми працювали у соборі після влучання, то у перший день прийшло близько 50 людей просто допомогти. А на другий день прийшло, певно, людей 500. Просто люди приходили та питали, де допомогти. Це наші люди, одесити, які просто шалено допомагали».

Додамо, що під час нашої бесіди з Русланом Гаврилюком та Владиславом Сичем росіяни двічі вдарили по місту балістичними ракетами. Били в одне місце, і під другий удар потрапили медики та рятувальники, які прибули після першого «прильоту» для надання допомоги. Загинула 21 людина.

***

Сергій Пантюшин: «Після влучання ми одразу вирушили туди рятувати людей»

Комунальники інколи опиняються на місці удару раніше за всіх. І не чекають, а починають рятувати людей. Електрик КП «ЖКС «Хмельницький» Сергій Пантюшин разом з колегою Валерієм Лукашовим допомагав евакуюватися мешканцям триповерхового будинку на вулиці Картамишівській, в який 29 грудня 2023 року влучила російська ракета. Серед врятованих були троє дітей.

Наслідки російської атаки на Картамишівській

«Після влучання ми одразу вирушили туди разом. Я йому кажу: там діти, треба їх рятувати. А у цей час багато перехожих просто стояли і фотографували. Це не люди. Адже спочатку потрібно рятувати постраждалих, а потім фотографувати», – з сумом каже Сергій.

Але про «фотографів» вже згадалося пізніше, тоді ж Сергій та Валерій кинулися до будинку:

«У той момент там ще не було ні пожежників, ні військових. Ми забрали дітей з другого поверху – спочатку дівчинку, потім хлопчика. Потім пішли в середину двору, виводили людей. Багато їх було – там три флігелі, більше п’ятидесяти квартир. Плюс у напівпідвалі жили також з дитиною. З під’їзду також витягували мешканців, тому що двері від ударної хвилі закрилися».

Сергій Пантюшин

На питання, чи було страшно, Сергій Пантюшин каже, що взагалі боїться не за себе, а за близьких: «Страшно було, коли прилетіло на Картамишевській. Тому що я живу по сусідству. Дружина розповіла, що будинок захитався».

Сергій Пантюшин та Валерій Лукашов були нагороджені медалями «За врятоване життя».

Але Сергій каже, що нагороди – це все наживне. Головне – життя людей.

Сергій Пантюшин

***

Наші герої, про яких ми розповіли, дуже різні і виконують різну роботу. І труд кожного з них неоціненний. Але ми хочемо побажати їм, як і кожному українцю, якнайшвидшої перемоги та виконання лише звичних, не пов’язаних з війною обов’язків.

______________________________________________________________________

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.