Мешканець Херсонщини – про місяці окупації, прильоти у Чорнобаївці та визволення Херсону

Наш сьогоднішній співрозмовник – Ігор – звичайний працівник одного з заводів Херсону, який разом із дружиною та півторарічним сином мирно мешкав в Антонівці – селі на Херсонщині. 24 лютого 2022 року його життя повністю змінилося через повномасштабне вторгнення росії.

Про те, як виживав, попри серйозні проблеми зі здоров’ям, переживав окупацію, допомагав ЗСУ виявляти та знищувати ворога, чим займається зараз і що планує робити після перемоги України – Ігор розповів у ексклюзивному інтерв’ю Odesa.Online.

«У СЕРПНІ 2021 РОКУ МЕНІ НАСНИВСЯ «ВІЩІЙ» СОН, У ЯКОМУ РОСІЯ РОЗПОЧАЛА ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ»

– Ігоре, розумію, що це дуже важка та неприємна тема для тебе, для твоєї родини, для усіх нас, але все ж таки пригадай той самий день, який розділив наше життя на «до» та «після». 24 лютого 2022 року росія почала бомбити українські міста та розгорнула повномасштабне вторгнення. Як ти все це сприйняв?
– Одразу зазначу, що я не був здивований тому, що 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення росії… Справа в тому, що мені ще у серпні 2021 року наснився сон, який прийнято називати «віщим». У цьому сні все відбувалося майже так само, як потім 24 лютого. Це далеко не перший «віщий» сон у моєму житті, тому я вже тоді розумів, що на нас чекає біда, був упевнений у тому, що це станеться насправді. Залишалося лише дізнатися, коли саме.

– Якими були твої перші дії? Нас не готували до такого…
– Коли все почалося, я дуже боявся, щоб росіяни не знищили наші селища – Східне, Антонівку… Бої за Антонівський міст тривали три дні, наші військові, як могли, давали відсіч супернику, літали літаки, бомбили ворога, розносили його «на друзки», дуже багато техніки росіян було розбито тоді. Як то кажуть, «гай шумів»! Наші трималися три дні, а після мінометного обстрілу 27 лютого, коли було дуже гаряче, я все ж вирішив вивезти свою дружину та півторарічну дитину на Забалку (один із районів Херсона. – Прим. авт.), а сам повернувся до Антонівки. Тоді дуже переживав не лише за рідних, а й за наш будинок. Хотів бути поруч, якщо, не дай Боже, почнеться якась пожежа після прильоту чи падіння уламків…

«ПЕРШІ ТРИ ДНІ ЖИЛИ У ПІДВАЛІ, ДВЕРІ ЯКОГО ЗМІЦНИВ ЛИСТОМ ЗАЛІЗА»

– На початку війни ти з родиною жив буквально у кілометрі від Антонівського мосту, про який за часів повномасштабної війни чули, мабуть, усі. Наскільки важко було там знаходитися у перші дні?
– Перші три дні після початку повномасштабного вторгнення було дуже важко, дуже страшно, дуже гучно, словами не передати. Ми з дружиною, дитиною та тещею буквально весь цей час жили у підвалі… Підвал під «літнею» кухнею має глибину чотири метри, втім, ми все одно дуже боялися, що щось може на нас прилетіти. Дерев’яні двері підвалу я накривав листом заліза і цей своєрідний «щит» кілька разів нас рятував, адже невеличкі уламки від снарядів іноді прилітали у нього.

– Як це – жити у підвалі три доби?.. Що ви відчували тоді?
– Ви знаєте, через те, що я зробив у підвалі настил із піддонів, провів туди електрику, встановив тепловентилятор, навіть провів WI-FI, у нас вийшла така собі однокімнатна «смартквартира». (іронічно посміхається) Це пізніше був час, коли 45 діб довелося жити без електрики, на самому генераторі. Пам’ятаю, тоді купував бензин по 110 гривень за літр…

«ЗАВОДУ, НА ЯКОМУ Я ПРАЦЮВАВ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ, ВЖЕ НЕМАЄ»

– У багатьох містах навіть після кількох ракетних ударів спостерігалася справжня паніка, люди «розривали» супермаркети, аптеки, заправки… Як це було у вас у ті дні? Мабуть, у рази важче?
– Дуже добре, що продуктові запаси ми зробили завчасно, бо розуміли, що буде паніка і люди почнуть «змітати» все з полиць магазинів, аптек… Дуже важко було зняти гроші з зарплатної картки. Я працював на заводі, гроші приходили на картку, а у ті дні дістати готівку було майже нереально. Довелося робити це через «Нову Пошту» з комісією у 4%. Але що поробиш… До речі, заводу, на якому я працював, зараз вже немає… Дуже важко про все це згадувати, дуже болісно, хочеться все це якнайскоріше забути як якийсь страшний сон.

«ЇЗДИВ У РАЙОН ЧОРНОБАЇВКИ НА ВЕЛОСИПЕДІ, А ПОТІМ ЗЛИВАВ ІНФОРМАЦІЮ ПРО РОЗТАШУВАННЯ ВОРОГА УКРАЇНСЬКИМ ВІЙСЬКОВИМ»

– Давай поговоримо про легендарну Чорнобаївку… Географічно це також недалеко від того місця, у якому ти тоді жив. У новинах регулярно з’являлася інформація про прильоти у Чорнобаївці, наші військові багаторазово розбивали техніку та живу силу противника на місцевому аеродромі і не лише там. Чим це місце було таким важливим для рашистів? Чому окупанти немов комахи лізли туди навіть попри постійні обстріли?
– Так, Чорнобаївка знаходиться дуже близько до нас. І туди дійсно багато разів прилітали «вітання» від ЗСУ. У ЗМІ писали далеко не про всі потужні вибухи. Особисто я нарахував більше сорока таких вдалих обстрілів. Скажу відверто, зараз уже можна, що у ті дні я особисто їздив на велосипеді, потайки знімав відео позицій орків та зливав інформацію «Николаевскому Ваньку» (популярний Телеграм-канал, який веде компетентна військова людина, каналу довіряють українці. – Прим. авт.) та полковнику СБУ, якого ви можете знати через відео з Херсону, де він під час окупації із великим прапором України проїхав вулицею міста верхи на ворожому БТР. Втім, про цей прапор і цю ситуацію ще поговоримо пізніше!

Чому саме у Чорнобаївку росіяни звозили техніку, десантуру? Бо там у них був величезний плацдарм, вони зберігали там усе. Я сам – метеоролог-синоптик, чорнобаївський аеродром знаю досконально. Тому можу сказати: їм дуже подобалося те, що там було величезне сховище, яке знаходилося окремо від самого КП, туди кожного дня завозилася амуніція, провізія, молоді «бовдури». І кожного разу наші військові все це знищували потужними ударами, які важко описати словами!

«РОСІЯНИ ВСТАНОВИЛИ БІЛЯ ЧОРНОБАЇВКИ ПЕРЕСУВНИЙ КРЕМАТОРІЙ, У ЯКОМУ МАСОВО СПАЛЮВАЛИ СВОЇХ ЗАГИБЛИХ ПІСЛЯ КОЖНОГО ПРИЛЬОТУ НА АЕРОДРОМ»

– А як рашисти все це «прибирали» потім? Це ж десятки, сотні загиблих кожного разу, таке від російських ЗМІ важко було приховати…
– Це – окрема історія. В улоговині між селищем Геологів і Чорнобаївкою орки встановили свій власний пересувний крематорій. Наприклад, сьогодні вночі наші військові відпрацювали, отже, завтра вночі кацапи масово спалювали своїх «собратьєв», наших так званих «асвабадітєлєй», які загинули. До речі, згодом рашисти вже жили не у Чорнобаївці, а саме у цій улоговині. Втім, і там їх також знищували, але вже іншим способом…

«НАШІ ПАРТИЗАНИ ЗАХОДИЛИ НА ПОЗИЦІЇ ВОРОГА ВНОЧІ ТА НИЩИЛИ ОРКІВ, НЕМОВ СВИНЕЙ»

– Про що мова?
– Наші партизани за нашими наводками вночі заходили на ті позиції рашистів, які ми допомагали виявляти, та нищили по 8-10 ворогів за ніч. Знаєте, ніколи не міг подумати, що від усього цього може буде такий азарт… Ти побачив ворога, дав «наводку», наші прийшли і ліквідували його. У таких випадках розумієш, що ти робиш для своєї країни щось дуже важливе, допомагаєш військовим нищити окупантів, визволяти наші території. Ми робили все від себе залежне, аби цих виродків ставало менше у нашому регіоні, в Україні в цілому…

– Ти знаходився в окупації дев’ять місяців. Можеш розповісти, як жилося «під росією»? Як до вас ставилися «асвабадітєлі»?
– Було дуже важко. Особливо перші кілька місяців. Чинився дуже серйозний тиск на усіх, нас тримали у страху. Могли спокійно зупинити маршрутку, вивести будь-якого чоловіка на вулицю, ставити купу запитань, роздягнути його до трусів, шукаючи якісь «нацистські» татуювання. Навіть за дуже низької температури. Так людина могла годину-дві стояти на холоді, вдягатися не дозволяли. Якщо все добре – згодом відпускали… Також орки їздили вулицями, могли заходити у будь-які будинки, де, ніби то, шукали своїх дезертирів. Обшукували буквально усе навколо: будинки, сараї, підвали, навіть літні туалети! Ви уявляєте? Заглядали у літні туалети, аби бути впевненими у тому, що там, у дірі, ніхто не ховається, що немає жодної загрози для них.

«ЗАЙШЛИ ДО НАС РАШИСТИ, ПОБАЧИЛИ ДВОКОНТУРНИЙ КОТЕЛ ТА ПОЧАЛИ ПИТАТИ, ЩО ЦЕ ТАКЕ»

– Ми бачили у новинах, як орки мародерили у тих містах та селищах, які, на той момент, були окуповані, як виносили багато чого з магазинів, немов уперше бачили унітази чи пральні машини… Щось подібне помічав на власні очі?
– Так, розкажу про один із випадків. Якось завітали вони до нас, дорослі чоловіки по 40-45 років, побачили, що у нас встановлений двоконтурний котел і питають: «А що це таке?!». Довелося мені пояснювати їм, що це – таке собі «домашнє водяне опалення, хочеш – робиш температуру більше, хочеш – менше, хочеш – вимикаєш взагалі». А вони дивляться на мене з вилупленими очима. Кажуть: у нас газу в росії досхочу, а такого немає. Уявляєте? Вони торгують газом із багатьма країнами, мільйони кубометрів проходять повз звичайних росіян, а багато в кого у цілих містечках та селищах взагалі немає того газу! Дичина якась. Сидять на «газовій бочці», а дивуються звичайному двоконтурному котлу.

– А як щодо примусової паспортизації, мобілізації?
– Примусової паспортизації, як такої, не було для звичайних громадян. Паспорти рф були потрібні, якщо ти хотів офіційно працювати, відкрити своє приватне підприємство чи якусь «точку» на ринку… Звичайно, вони усім розповідали, що російський паспорт даватиме купу різних можливостей, агітували… А щодо мобілізації до російської армії, то такого не було, якщо у тебе не було російського паспорта. Скажу, що я на пальцях можу перерахувати тих, хто погодився отримати російський паспорт та намагався «всидіти на двох стільцях». Коли ми дізнавалися про те, що хтось із наших «переметнувся» на бік ворога – скидали інформацію із доказами нашим службам, цих людей заносили до бази колаборантів, яка чудово працює. Завдяки цій базі цих колаборантів виявляють та притягають до відповідальності.

«НАШ ПОЛКОВНИК СБУ ПРОЇХАВ ТРИ КВАРТАЛИ НА ВОРОЖОМУ БТР ІЗ ПРАПОРОМ УКРАЇНИ»

– А що то за історія із прапором України, з яким у березні чоловік проїхав верхи на рашистському БТРі окупованим Херсоном? Ми всі бачили те відео з тим сміливцем! Яка його подальша доля?
– Це був просто треш. Цей прапор висів на будівлі обласного відділення СБУ у Херсоні. Полковник СБУ Владислав зняв той прапор, аби рашисти його не забрали, і коли було організовано перший мітинг на підтримку України, застрибнув на один із бронетранспортерів із цим прапором і проїхав на ньому зо три квартали центральною вулицею міста – проспектом Ушакова. БТР той розігнався десь до кілометрів 80-ти на годину, а потім на швидкості почав іти на поворот. У цей момент Влад не втримався і зістрибнув із нього, отримав пошкодження, а флагшток, на якому висів прапор, зламався.

Втім, цей прапор ми надійно заховали – помістили у скляну банку та зарили у землю, а флагшток нам допомогли відремонтувати наші столяри.

Полковник ще кілька місяців був у Херсоні, потім виконував свої обов’язки в інших місцях, а коли повернувся після визволення міста, ми йому цей прапор із флагштоком повернули. Чесно, Влад був здивований, шокований, не розумів, яким чином ми зберегли і прапор, і двометровий флагшток із національною символікою, зважаючи на те, що рашисти намагалися знищувати усю українську символіку, яку було можливо.

– За рахунок чого вдавалося триматися у ті часи окупації, не збожеволіти?
– Знаєш… Сил, віри та оптимізму додавало те, що думав про свою родину: дружину, півторарічну дитину, інших родичів… Виживав завдяки їм. Також – захищав свій будинок. Дуже підтримувало й те, що багато моїх друзів були на фронті, хотілося допомагати їм так, як можу. Я воювати не міг, оскільки у мене цукровий діабет, я – інсулінозалежний. До речі, з цим також пов’язано багато історій…

«АБИ КАЦАПИ НЕ ЗАБРАЛИ ДО РОСІЇ, ЗНАХОДИВ НЕОБХІДНИЙ ДЛЯ МЕНЕ ІНСУЛІН ТА З ЕНДОКРИНОЛОГАМИ СИДІВ У ПІДВАЛІ»

– Розкажи, що за історії такі?
– Як ви розумієте, мені потрібно регулярно вживати інсулін, а у той час було дуже важко з цим. Ми шукали його всюди, де можна, це важко передати словами, немов якийсь фільм. Ендокринологи, які зі мною працюють зараз в Одесі, шоковані, не розуміють, як вдалося вижити за таких умов. А щодо історії… Тих, хто страждав від важких хвороб, орки вивозили на росію. Аби мене випадково не вивезли кудись у санаторій Краснодарського краю, іноді доводилося із лікарями-ендокринологами знаходити інсулін та ховатися у підвалі. А щодо Краснодарського краю – це не жарт: приходиш до лікарні, аби записатися на прийом до лікаря, а там тобі одразу пропонують їхати до якогось російського санаторію.

– Дуже болюча тема, але все ж таки: багатьох втратив під час цієї війни?
– Знайомих багато втратив, близьких знайомих, важливих людей у своєму житті… Тітка дружини, наприклад, потрапила під обстріл ГРАДами, їй повністю розірвало голову. Дуже страшно все це було. Було багато прильотів навколо, та й у мій будинок прилітали уламки – у дах, у город. До речі, мене та тещу трохи шрапнеллю посікло… Рашисти ж били усім, чим можна і заборонено – і касетними боєприпасами, і мінами, і магнієвими запалювальними снарядами, фосфорними бомбами… Це був просто жах. На словах чи на фото – це одне, а коли ти все це переживаєш на місці – зовсім інше, морально дуже важко. Після цього розумієш, що росіяни – нещадні, вони готові нас знищувати без конкретних причин. Я в цьому пересвідчився ще й тоді, коли ми їздили допомагати людям у червні після підриву Каховської ГЕС. Їдеш рятувати людей від потопу, а ці виродки тебе обстрілюють зверху. А за що? За те, що намагаємося врятувати звичайних людей, дітей, старих, тварин? Чи за те, що хочемо бути незалежними, звільнити свої землі від окупантів?

«МАГНІЄВИЙ ЗАПАЛЮВАЛЬНИЙ СНАРЯД ПРИЛІПАЄ ДО ТІЛА ТА ВИПАЛЮЄ ЙОГО ДО КІСТОК»

– Ти на власні очі бачив застосування руснею забороненої зброї, магнієвих запалювальних снарядів. Розкажи про це…
– Так, на нас летіло все, що можна… Фото, відео сам знімав у тому числі, знайомі скидали різні ситуації… Ці магнієві снаряди водою не погасиш! Якщо воно впало кудись, то нейтралізувати його можна лише землею чи піском. Щойно обстріл закінчився – ми одразу вибігали та гасили все, що могли. Щойно погасили – знову обстріл, знову ховаємося! І так п’ять разів за двадцять хвилин. Якщо цей магнієвий заряд прилітає на людину – він прилипає до тіла та випалює його буквально до кісток. До того ж, ці капсули коли летять, вони доволі важкі, можуть пробити дах та стелю з висоти, що вже казати про голову людини… Отже, доводилося дуже часто ховатися.

«УСЮ НІЧ КОЖНІ 14 СЕКУНД У РАЙОН АНТОНІВСЬКОГО МОСТУ ПРИЛІТАЛИ НАШІ СНАРЯДИ»

– Давай про приємне. «Жест доброй воли» від рашистів, над яким сміється весь світ. Ти ж був свідком тієї битви, про яку на болотах не розповідають!
– Коли наші ЗСУ звільнили Херсон – у ніч з 10-го на 11 листопада – я вже знав, що буде визволення, у мене була інформація, були «передумови». Буквально усю ніч з 10-го на 11 листопада тривали обстріли: наші стріляли і зі Снігурівського району, і збоку Миколаєва. Кожні сім секунд щось летіло зі Снігурівського району, після чого ще через сім секунд – зі сторони Миколаєва. Отже, кожні 14 секунд по два снаряди прилітали у район Антонівського мосту, росіяни намагалися масово вивозити техніку, танки, БТРи, патрулювали перевезення техніки через Антонівський міст вертольотами. Це була просто «жесть»! Я думаю, зараз у Дніпрі під Антонівським мостом зо два десятки танків іржавіють! А о 4:30 ранку рашисти вже повністю перейшли міст та знищили за собою більше двох «прольотів». У той момент у мене вдома штукатурка посипалася і залізні двері відкрилися, хоча вони були зачинені! Вікна були відкриті на провітрювання, тому й не вилетіли, а у сусідів, у яких були зачинені, просто розірвало і профілі повигинало…

«НАШІ ЛЮДИ НЕ ВІРИЛИ, ЩО ЗСУ ЗВІЛЬНИЛИ ХЕРСОН, БОЯЛИСЯ, ЩО ЦЕ ПЕРЕВДЯГНУТІ КАЦАПИ»

– 11 листопада ЗСУ зайшли до Херсону. Пригадай, як це було?
– Ви знаєте, коли 11 листопада було визволено Херсон, коли українські військові зайшли у місто та стало зрозуміло, що це – кінець окупації, багато хто з херсонців просто не вірив у те, що це наші воїни! Багато хто боявся, певний час не виходив на вулиці. Хтось казав, що це можуть бути орки, які перевдягнулися у «піксель», їздили з прапорами України Білозеркою, Чорнобаївкою, а згодом – і Херсоном, кричали «Слава Україні!», а самі таким чином виявляли проукраїнське населення. Бо таке траплялося раніше. Такі ситуації ставалися інколи: рашисти перевдягалися у форму ЗСУ та виявляли тих, хто активно виявляв любов до України та намагався допомогти українським військовим. Таких людей кудись забирали і більше їх ніхто не бачив…

– У ті дні ми усі святкували разом із Херсоном зі сльозами на очах. А як особисто ти відзначив визволення від рашистів?
– Знаєш, у мене 13 листопада день народження. Отже, вийшло подвійне свято! Я сам не вживаю алкоголь, але ми таку «гулянку» влаштували! Я буквально на останні гроші купив м’ясо, ми зробили шашлик, друзі принесли пиво, було дуже добре. До того ж, до міста приїхав той самий полковник СБУ Влад, із яким я був знайомий лише за перепискою. І то – ми ж навіть не знали, хто як виглядає, бо у нас були зашифровані акаунти без фотографій та справжніх імен. Я, наприклад, був «Дядя Чижик». Коли зустрілися, поспілкувалися, то знайшли спільних друзів, зараз спілкуємося так, ніби п’ятнадцять років знайомі. Як і з ще одним новим другом – Олегом, із яким переживали окупацію.

«ПРОДАВАТИ ЖУЙКУ ЧИ КАРТОПЛЮ – ЦЕ ОДНЕ, А КВАРТИРИ – ЦЕ ЗОВСІМ ІНШЕ»

– Незважаючи на те, що Херсон було визволено, ти все ж прийняв рішення наприкінці минулого року переїхати до Одеси. Чому так? Чим займаєшся у нашому місті?
– Після деокупації я ще залишався у Херсоні до 27 грудня. Чому у підсумку виїхав? Справа в тому, що у дитини було багато нервових зривів, його стан здоров’я погіршувався, бо після повернення Херсону рашисти регулярно обстрілювали місто та область… Я хотів виїхати з мамою, дружиною та дитиною, але мама, як, власне, і теща, вирішили залишитися у Херсоні. Тому поїхали утрьох. Все ж, в Одесі значно спокійніше, ніж на Херсонщині, хоча й трапляються ракетні обстріли, як ви самі бачите і чуєте.

Оскільки я не можу сидіти на місці, відпочивати, я швидко почав шукати роботу в Одесі, а 12 січня влаштувався в одну з агенцій нерухомості. Дуже приємно, що мене всі тут тоді підтримали. Тоді було дуже важливо знайти стабільну роботу, бо на той момент у нашої родини грошей на життя залишалося буквально на кілька місяців. Не знаю, може, з Божою допомогою, але мені якимось чином вдалося за перший місяць стажування укласти чотири угоди щодо купівлі квартир. Вся компанія була шокована! Для мене це був великий поштовх, я розумів, що все роблю правильно.

– А раніше ти не був пов’язаний із нерухомістю?
– Ні, у мене, звичайно, був досвід роботи у сфері продажів, але продавати жуйку чи картоплю – це одне, а квартири – зовсім інше. Це дуже непросто. Траплялося й таке, що хотілося все залишити і шукати якусь іншу роботу, але мені потрібні гроші, а це – чи не єдина можливість заробити зараз. Навколо багато аферистів, які пропонують одне, а виходить все зовсім по-іншому: різні колцентри з сумнівними офісами, наприклад…

Отже, працюю тут, допомагаю своїм рідним у Херсоні, надсилаю гроші, також, коли затопило Херсонщину після підриву Каховської ГЕС, відправив із Одеси два човни, два мотори, багато провізії, продуктових наборів, возив із волонтерами та друзями питну воду.

«ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ ВИП’Ю СТО ГРАМІВ ЗА НАШУ ПЕРЕМОГУ»

– Взагалі, часто вдається відвідувати Херсонщину? Після перемоги України у війні збираєшся повертатися додому?
– Я намагаюся приїжджати до Херсона раз на два місяці. Збираю «посилки», везу мамі, татові, тещі. Буває, відправляю щось «Новою Поштою», якщо не можу приїхати. Намагаюся їх підтримувати, як можу. А після того, як закінчиться війна, ми, звичайно, повернемося додому. Там дуже багато роботи буде, потрібно буде все відбудовувати, розвивати, допомагати людям. Я і мої друзі працюватимуть над тим, аби Херсон, Херсонщина стали ще кращими, ніж до початку повномасштабної війни.

– Вже думав про те, що зробиш першим після того, як почуєш чи прочитаєш новину: «Війна закінчилася! Україна перемогла!»?
– Гадаю, навіть попри те, що не вживаю алкоголь, вип’ю «100 грамів» за нашу Перемогу! Ми відсвяткуємо перемогу та будемо працювати, відбудовувати все, що зруйнували рашисти, спробуємо якомога швидше відновитися та забути те пекло, у якому свого часу жили як під час окупації, так і після неї, адже війна триває, гинуть люди. Але я вірю, що вона скоро скінчиться. Слава Україні, слава ЗСУ!

Фото надано героєм матеріалу та взято з мережі інтернет

________________________________________________________________________

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” та за фінансової підтримки програми МАТРА Посольства Нідерландів в Україні.