Лопнула каска, але врятував людину: одеський рятувальник розповів про найстрашніші виклики

Олександр Сахаров же понад вісім років працює у Службі порятунку в Одесі. Його історія — це розповідь про складний вибір, безцінний досвід і незмінну віру у власне покликання.

Історію рятувальника опублікували на сторінці ДСНС в Одеській області.

До лав рятувальників Олександр потрапив за порадою товариша, який на той час уже служив у підрозділі. Він бачив на власні очі нелегку роботу вогнеборців і мріяв стати одним із них.

Холодний розум

Олександр Сахаров згадує події, що сформували його як професіонала. Однією з найболючіших стала пожежа в коледжі в центрі міста.

«Крики дітей, розпач в очах їхніх батьків, загибель колеги-рятувальника… Пам’ятаю, як адреналін просто зашкалював. Було страшно, але я брав себе в руки й продовжував працювати. Ліквідація тривала аж до пізнього вечора.

Повернувшись у частину, я все одно не міг заспокоїтися — переживав події того дня знову й знову. Тоді старші наставники говорили мені, що в нашій роботі треба діяти з холодною головою. Ми часто стикаємося з людським горем, тому не можна давати волю емоціям. Вони довго зі мною розмовляли, і я прислухався до їхніх порад — їхній досвід був безцінним», – розповів рятувальник.

Перше врятоване життя

Справжнє усвідомлення того, що рятувальник — це його покликання, прийшло під час ліквідації масштабної пожежі в готелі:

«Вогонь охопив три поверхи будівлі, люди в паніці благали про допомогу. Температура всередині була настільки висока, що в мене на голові лопнула каска. Нам вдалося швидко локалізувати займання, і тоді я побачив чоловіка, який застряг між обшивкою та стіною будівлі.

На рахунку була кожна секунда. Ми витягли його та передали медикам. Після тієї пожежі я часто згадував обличчя того чоловіка. Думка про те, що ми встигли врятувати людину, гріла мене зсередини. Це була перша людина, яку я особисто врятував. Саме тоді я зрозумів, що рятувальник — це моє покликання».

Слова вдячності від врятованих людей, додає він, є найкращою мотивацією.

На службі під час повномасштабної війни

24 лютого 2022 року Олександр був у відпустці, але, почувши про початок повномасштабної війни, відразу вийшов на чергування.

«Розумів, що це не час для відпочинку. Ми тоді не знали, з якими викликами доведеться зіштовхнутися, але я був певен – не можна розслаблятись, не можна давати волю емоціям.

Під час війни було багато викликів, пов’язаних із ворожими атаками. Найболючіше — усвідомлення, що людські життя під загрозою. Але щоразу я сподіваюся, що це лише тривожні думки», — посміхається рятувальник.

Своїх близьких — дружину та сина — рятувальник намагається максимально оберігати від жахів війни, тому вдома рідко розповідає про труднощі.

«Спокій я знаходжу в обіймах дружини та синочка», — розповів наш герой.