Кайдаші на морі: в Одесі вперше відбулася навкололітературна гра

Яка вона, наша національна ідентичність? Зацікавленість до того, хто ми і які ми, нині шалена, відшукати відповіді допомагає літературна спадщина. А особливо – тексти, що знайомі нам зі шкільної програми. Саме на цьому спільному для нас грунті і побудована гра за мотивами «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького.

Її привезли в Одесу авторки навкололітературного подкасту «ПереФарбований лис».

«Одеса зустріла ласкавим сонечком, теплим морем і музикою на Ланжероні – одразу з потяга ми поїхали на берег моря і слухали піаніста, який щовихідні зустрічає світанок разом з одеситами. Після перформансу ми погуляли по Одесі і прийшли в бібліотеку» – згадує 27 липня Валентина Мержиєвська, освітянка і співавторка подкасту та гри. – «Бібліотека сучасна, з гарним простором, з книжковими новинками – тут дійсно дуже приємно було зібратися».

Наразі Валентина разом із психологинею Марією Діденко розробили п’ять навкололітературних ігор. В Києві проводять їх регулярно, минулого року відправилися в мандрівний тур містами України і презентували їх і на Сході, і на Галичині, цьогоріч знову виграли грант від Українського інституту книги і вже побували в Ужгороді. Але такий аншлаг, як в Одесі, констатують вперше – зізнаються, що реєстрацію довелося закрити за кілька днів до події, адже кількість людей зголосилася рекордна! У підсумку 24 гравці «розійшлися» на два столи, і Кайдашевих сімей було дві.

Коментуючи вибір тексту Нечуя-Левицького, який трансформувався у гру, авторки пояснюють, що і книга, і серіал, знятий за її мотивами, багатьом резонує. Нам відомі подібні форми поведінки, а певні психологічні патерни ми пронесли через покоління – зокрема й підсвідомо. Утім, ніхто не змушує їх повторювати – адже сама гра як вільна діяльність дозволяє змінити сюжет і повести себе всередині неї інакше. Тому авторки взяли словесну рольову гру – Dungeons and Dragons, і схрестили її механіку із «Кайдашевою сім’єю». Інсайтів вистачило на всіх.

За столом Марії персонажам вдома не сиділося, вони ходили на Прощу в Київ, але – от дивина! – не було ні Кайдашихи, ні Карпа, і без протидії цих «двигунів сюжету» історія вималювалася унікальна. За столом Валентини головні герої зібралися усі, але була ще й персонажка Груша, яка усіх ніби прив’язала до місця, змушуючи дуже активно сваритися, а сама просила захисту. Словом, центральноукраїнський сюжет села Семигори у Причорномор’ї розгорнувся чудово.

Фінальна рефлексія вийшла також цікава. Приміром, Мотря з однієї родини і Мотря з іншої родини ділилися, як їм вдався цей образ і які були труднощі, або ж які цікаві риси цієї персонажки підсвітилися. Несподівано і парадоксально, як різні люди по-різному проживали своїх персонажів: хтось вживався легко, а хтось не міг зрозуміти, «як так можна». Рефлексія дозволила обмінятись досвідом.

Очевидно, що життя з часів Кайдашів карколомно змінилося, а світ набагато різноманітніший, ніж сюжет Нечуя-Левицького. Тож ті сценарії, які ми «успадкували» і про які прочитали в книгах, можемо не «тягти» у сучасне життя – звісно, якщо усвідомимо і самостійно оберемо. Зробити цей вибір і допомагає навкололітературна гра.