Історії незламних: як російська окупація перетворила виховательку дитсадка на активістку та волонтерку

Олена В’ячеславівна Наумова до повномасштабного вторгнення росіян була звичайною вихователькою дитсадка в Херсоні та вела свій розважальний блог у TikTok. Російська окупація та обставини буквально змусили її стати спершу волонтеркою, а згодом – однією з натхненників херсонських протестних мітингів, за що жінка тоді поплатилася свободою і ледь не поплатилася життям. Після деокупації Олена отримала орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Стійко переживши окупацію рідного міста, два тижні в росіян «на підвалі» та не зрадивши своїм принципам, нині жінка успішно продовжує свою волонтерську та блогерську діяльність, не забуваючи при цьому й про свою професію дитячого вихователя.

Кореспондент Odesa Online особисто поспілкувався з Оленою В’ячеславівною та дізнався з перших вуст її історію.

Олено В’ячеславівно, як для Вас особисто почалася повномасштабна війна з Росією та окупація Херсона?

Повномасштабна війна застала нас у Херсоні. Це були, природно, дні відчаю, страху. Ми не знали, чого чекати – може це тимчасово, може наші повернуться. Хтось виїжджав з міста, хтось залишався, запасався всім необхідним. Ми вірили, що це ненадовго.

Окупація, на жаль, розтягнулася на вісім із половиною місяців. Найважче було в перші місяці, коли люди боялися виходити на вулицю, коли було все закрито, неможливо було нічого купити. Саме тоді херсонці почали згуртовуватися, допомагали одне одному хто чим міг – ліками, продуктами, необхідними речами.

Ми, чесно кажучи, не думали, що окупанти воюватимуть з мирними жителями. Спочатку так начебто й було – забирали тільки колишніх військових, службовців. Але потім, щоб розігнати наші мітинги, почали хапати людей – активістів, які махали прапорами, які закликали до спротиву. Життя начебто було в Херсоні, начебто все працювало, але ви знаєте, цей суцільний страх, коли бачиш патрулі «орків» у балаклавах, колони техніки, які роз’їжджали вулицями. І головне – це білборди. Вони так уміло ведуть інформаційну війну, вони давно цим займаються, і читати на білбордах, що Росія тут назавжди і Херсон – це Росія, — це було морально важко.

Як сформувалася ідея стати волонтеркою, чи легко далося таке рішення?

Волонтерський рух зародився вже тоді, в окупацію. Кожен хто міг, хто хотів – допомагав ближньому, бо в Херсоні залишалися багато людей. Частково виїжджали, але сподівалися, що ця біда ненадовго.

Я, як і багато хто з херсонців, допомагала людям як могла – спочатку просто морально підтримувала під час зйомки відео на площі, де ми з моїми земляками виходили, розповідаючи окупантам, що вони тут небажані.

Вони почали роздавати «гуманітарку», гроші. Спочатку херсонці не брали, потім їм стало важче, і вони почали брати «гуманітарку», деякі брали навіть паспорти, ті, хто був лояльний до окупантів. Саме тоді під час стрімів мої підписники, чуючи, що навіть старі люди не хотіли брати допомогу, але ледве виживали, — вони кажуть: давайте ми будемо вам кидати гроші, а ви будете віддавати їх тим, хто цього потребує найбільше. Я довго не погоджувалася, тому що гроші, знаєте, це така справа, дуже стрьомна, але потім вони мене вмовили.

Для волонтерської діяльності Ви використовували свій блог у TikTok, аудиторія якого з 15 тис. осіб завдяки стрімам з окупованого міста зросла до 80 тис. Як реагували на ситуацію Ваші глядачі?

Ви знаєте, за півтора місяця, за липень і середину серпня 22 року ми зібрали 500 тисяч гривень. Я веду стрім, а банківський додаток показує мені – капають гроші: 100, 500, 1000, 200, 50, 30 гривень… Я сиджу і просто плачу від того, що українці кинулися допомагати херсонцям, щоб вони не брали ці «фублі» від окупантів і гідно дожили до деокупації. Саме ці гроші я роздавала людям, тим, хто потребував їх найбільше – старим, інвалідам, багатодітним, самотнім. Це було онлайн, це було наживо – купували ми ліки для дітей у лікарню, купували продукти для багатодітних сімей.

Крім таких очевидних речей, чого ще не вистачало в окупованому місті?    

Люди просили інформацію. Казали, немає зв’язку. А не було зв’язку мобільного українського з часом. Я їздила за адресами, шукала людей, яких розшукували, знімала відео, передавала привіт, передавала їм гроші, допомагали ми продуктами. Ось таке було життя активне, неможливо було сидіти без роботи, бо знаєш, що людям поруч потрібна допомога. Я ще раз наголошую – волонтерський рух у Херсоні, він не був таким явним, але він був дуже потужним, тому що кожна свідома людина стала волонтером для своїх сусідів, для своїх колег, для наших військових, тому що наше підпілля активно працювало.

Розкажіть детальніше про роботу херсонського спротиву.

Наприклад, мій друг Валерчик ходив у поля до наших, носив інформацію, назад заносив зброю, за що його потім «на підвал»… Ну, спочатку я, потім Валера з Олею.

Окрім волонтерства Ви були активною учасницею та натхненницею протестних мітингів. Розкажете, як це було?

 

Чи можна сказати, що приблизно тоді Вашою протестною діяльністю і зацікавилися росіяни?

Коли нас розігнали з площі Свободи, димовими шашками закидали, я не могла дихати й очі дуже сльозилися. Ми побігли до головпоштамту, а потім я вже тихенько пішла на зупинку. І знову їде бронетехніка, знову зверху хлопчина в балаклаві з автоматом, а я стою і продовжую знімати. Думаю, ну хто мене мирну жінку зачепить. І він мені знову погрозив пальцем, і я йому погрозила. Ну, вихователь, що тут візьмеш… Але після цього мені було не дуже весело, тому що коли я прийшла додому і відпочила, мені дзвонить брат і каже: «Лєно, ти, звичайно, молодець, але, може, пересидиш в нас кілька днів?». А я думаю, наші наступають, підвалу немає, кажу: «Борю, все буде добре». І тут я відкриваю телефон, а мені вже шлють нарізку з телемарафону, де я співаю цю пісню… Думаю, так, Борю, я їду. Так я перечекала один раз у брата тиждень, потім вдруге, коли до мене прийшли нібито з перевіркою – їм потрібно було зрозуміти, що я саме та людина, яка розповідає в інтернеті за Херсон і Україну.

Після цього Ви і потрапили до росіян в ув’язнення, як це прийнято називати, «на підвал»?

Коли нас узяли, вони хотіли цим зламати наш дух, зробити показове дійство, що ті, хто буде виступати проти Росії – ті будуть покарані. Вони нас тримали в підвалі, було все, було всяке, але під тиском інформаційного висвітлення про те, що нас забрали, про те, що ми в полоні вони випустили нас, але змусили вибачатися. Це їхня фішка – змусити людину вибачитися за те, чого вона не робила, або за те, що вона вважає за необхідне. Мене мали депортувати на підконтрольну територію, але довго не випускали. Не знали, що зі мною робити – дуже великий був розголос у медіа, в інтернеті. Вони прийшли і сказали, що ось завтра ти точно поїдеш, але це було після Харківської області, після визволення Ізюма, коли вели розкопки сотень могил вбитих і закатованих мирних жителів.

 

 

А що допомогло протриматися і дожити до деокупації?

Ми розуміли, що «орки» будуть скоро тікати. Ну, думаю, раз вони будуть тікати, вони будуть, напевно, замітати сліди в Херсонській області, напевно, тих, хто був «на підвалі», вони просто ліквідують. Я тоді дуже злякалася і вирішила, що потрібно сховатися. Вісім тижнів мене ховали дуже хороші й патріотичні люди, там я й дочекалася наших збройних сил.

Часто згадуєте День визволення Херсона? Можете описати, що Ви тоді відчували?

Як ми раділи, коли наші увійшли в місто – це бачила вся країна, це бачив весь світ. Це без сліз неможливо і зараз розповідати, хоча минуло вже більше двох років. Ми розуміємо, якою ціною хлопці звільнили Херсон і низький уклін нашим героям і тим, хто зараз нас захищає.

Чим і як живе визволений Херсон сьогодні?

Попри деокупацію Херсон знову в біді. Спочатку був підрив Каховської ГЕС, потім обстріли вже два роки, але Херсон – місто героїв, місто мужніх людей, які вірять у наші збройні сили.

Переживши окупацію, Ви не кинули свою волонтерську діяльність і продовжуєте допомагати нашим військовим. Розкажіть, як ідуть справи?

Ми зараз продовжуємо допомагати – я вже офіційно волонтер благодійного фонду «Патріот юа». До цього я працювала самостійно, спочатку допомагала різним друзям-блогерам, військовим, а потім, коли повернулася до Херсона, зрозуміла, що треба безпосередньо спілкуватися з військовими і напряму допомагати їм. Зараз це вже набагато легше, тому що в мене є керівник, у нас є юрист, я розумію, що в мене є підтримка і моральна, і правова. Тому зараз ще з більшим ентузіазмом ми працюємо. Ми за півтора місяця зробили дуже велику роботу – ми зібрали 300 тисяч гривень і купили на них дві антидронові гвинтівки, купили 30 потужних павербанків для військових, 60 шнурів, бензопилу, 11 «буржуйок». Учора ми купили монокуляр тепловізійний, зараз ми закінчуємо збір на РЕБ для наших котиків, які тримають правий берег і острови.

Я викладаюся на повну в стрімі емоційно, морально, намагаюся заохотити, привернути увагу, довести людям, що одні військові не переможуть – їм потрібна підтримка, наша підтримка, підтримка народу. Я не вірю у владу, чесно кажучи, я вірю тільки армії і народу, волонтерам, та кожній бабусі, яка в’яже шкарпетки для хлопців. Саме такі українці потрібні цій країні. Багато в нашому житті такого, про що хочеться кричати, але розумію, що тільки об’єднавшись разом і здобувши Перемогу, тільки тоді ми зможемо вирішувати наші внутрішні проблеми. Тому я закликаю всіх – допомагайте, підтримуйте військових, цивільних, переселенців, які залишилися без нічого.

Звертаючись до наших читачів, що б Ви хотіли їм сказати?

Допомагайте і не демонструйте своє шикарне життя – добре, якщо ви донатите, але не потрібно дратувати людей в інтернеті та на вулиці. Якщо ви в ресторані просто святкуєте – це ваші 10-20-30 людей, а якщо ви це викладете в інтернет і це побачить людина, яка залишилася взагалі без нічого, у якої загинула рідна людина… Уявляєте, з яким болем вона живе? У неї руки опускаються, біль, суцільний біль… Тому, будь ласка, будьте розумними, не будьте цинічними, будьте розважливими і будьте патріотами, хоча б трохи. Тому що це наша країна, і якщо ми її не збережемо, то наші діти будуть рости за кордоном далеко. Вони забудуть мову, забудуть культуру – це саме те, чого хоче наш ворог, щоб нас не стало. Але ми ж нащадки козаків, ми вільні й обов’язково будемо вільними, незалежними та щасливими. Обов’язково.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.