Історія мешканців Давидова Брода: боротьба за життя, виживання «на нулі» та відновлення всупереч усьому

Давидів Брід – це село у Великоолександрівській селищній громаді Бериславського району Херсонської області. Розташоване воно на східному березі річки Інгулець і до повномасштабного вторгнення росіян процвітало. До місцевої школи щоранку з’їжджалися діти з навколишніх сіл, а жителі Давидова Брода вели розмірене сільське життя, займаючись своїми городами та працюючи на навколишніх фермерських господарствах. Була тут інша робота — працювали сільрада, відділення пошти, сільська амбулаторія, дитсадок і навіть Будинок культури.

Але все змінилося 24 лютого 2022 року, коли на територію України і в тому числі у Херсонську область вторглися російські війська. Перші два тижні, кажуть люди, вони ще не знали, чого чекати — війська РФ просувалися вперед, не зважаючи на втрати, але отримували потужну відсіч і від Сил оборони України, і від місцевого населення, і ще була надія, що лихо омине Давидів Брід стороною. Вранці 13 березня стало остаточно ясно — не омине, тієї ночі до села увійшли російські солдати, відтіснивши українських захисників на інший берег Інгульця, річка тут стала лінією фронту, а в селі влаштувався російський гарнізон.

Чимало місцевих жителів на той час встигли виїхати — якщо до початку війни населення села становило 960 осіб, то у період окупації тут залишилося жити лише 50 осіб. Не всі з тих, хто виїхав, залишилися в Україні або поїхали до дружніх держав — були й ті, хто вирішив випробувати долю, виїхавши до РФ, але таких були одиниці і про їхню долю наразі достовірно нічого не відомо. 17 травня тут трапилася трагедія, що прогриміла на всю Україну — російські війська відкрили вогонь по колоні цивільних автомобілів, загинули люди, що тікали від війни, лише трохи не доїхавши до території України, що знаходилася під захистом українських військ.

Як каже місцевий житель Василь Старостенко, за півтора місяці, які село перебувало під російською окупацією, жителі Давидова Брода встигли «познайомитися» з російськими військовими майже в усьому їхньому розмаїтті.

Спочатку в селі стояли уродженці Кавказу, чеченці та інгуші — ці почали з того, що випалили посіви на полях і городах на околиці села, що вже зійшли, заявивши, що «звільняють» собі території для окопів та мінних полів. За ними прийшли вихідці з територій невизнаних ЛНР та ДНР, які ставилися до людей краще, не грабували і навіть іноді забезпечували продуктами. А ось останнім у селі стояв гарнізон з бурятів. Вони окрім громадських будівель одразу зайняли сільські будинки, що їм сподобалися, та вчинили розбій і погроми, відбираючи у місцевих жителів худобу, продукти та майно, що їм сподобалося, і тримаючи їх у постійному страху — при них люди без крайньої потреби намагалися не з’являтися на вулицях. Вони ж, перед тим як піти з Давидова Брода, підірвали міст через Інгулець, влаштували в селі пожежі, підпалюючи будинки і спалив лісосмугу біля села, та замінували весь населений пункт разом з навколишніми полями та городами.

Окупація закінчилася 31 травня 2022 року через кілька днів після початку українського контрнаступу, одним з перших напрямків якого і став Давидів Брід — з цього моменту аж на чотири місяці село стало зоною бойових дій, згадує виконувач обов’язків старости села Віктор Сокиряк.

На цій ділянці фронту наступ вівся силами 5-ї танкової бригади та артилерійської батареї, оснащеної американськими гаубицями M-777, які забезпечували артпідготовку та прикривали вогнем штурмові групи. Спочатку українські війська форсували річку та обстрілювали з артилерії та танків позиції росіян у селі, а потім ті артилерійським вогнем намагалися вибити звідти українські штурмові групи.

«Наші війська стояли по той бік Інгульця, а росіяни стояли тут у селі. Спочатку вели обстріли наші війська, а потім, коли росіяни відійшли, з артилерії розпочали обстріли вже вони», — зазначає Віктор Сокиряк.

Бої за Давидів Брід тривали до 4 жовтня 2022 року, коли до села з перемогою увійшли штурмові групи 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського, за підтримки танків та артилерії відтіснивши росіян далі за Інгулець у бік Дніпра.

Більшість часу до цього моменту люди, що залишилися у селі, провели у підвалах під постійним вогнем — війна міцно увійшла до їхнього щоденного побуту, а обстріл міг початися раптово і не щадив нікого, рятував людей від смерті найчастіше лише щасливий випадок.

«Шифер побило, вікна повилітали. Я купався у лазні, двері там не зачинив, як дало — все вікно з усім туди полетіло. Я викупався і давай підмітати — вибило все!» — згадує один з таких обстрілів Василь Васильович Старостенко.

Виживали люди чотири місяці у повній ізоляції під вогнем і буквально на підніжному кормі — про виплату пенсій і зарплат ні під час окупації, ні під час бойових дій у селі, що постійно обстрілювалося, навіть не йшлося, та й купити за ці гроші люди нічого не змогли б — хіба хтось поїде торгувати туди, де рвуться снаряди. Щось з минулорічних запасів та трохи домашньої живності залишилося після зими та окупації, щось збирали в садах та городах, ризикуючи підірватись на міні чи потрапити під обстріл.

За цей час село виявилося майже повністю зруйнованим — різного ступеня пошкодження отримали 260 будинків житлового фонду, деякі з цих будинків, де була зруйнована покрівля, за два роки «добили» час та погодні умови. Відновленню такі будинки більше не підлягають — їх доведеться зносити та будувати на їхньому місці нові. Зруйновані або сильно постраждали також інфраструктурні споруди: будівлі сільської ради, школи, Будинка культури, де росіяни мали опорні пункти, а також пошти, дитячого садка та амбулаторії — остання також відновленню вже не підлягає.

Але з відходом російських окупантів на лівий берег Дніпра обстріли села припинилися, і воно почало оживати — не без проблем, поступово й насилу, але селяни відновлюють свої будинки, у міру сил повертаючи собі розтоптаний війною мирний побут. Найкращий доказ цього — повернення додому людей, які втекли з Давидова Брода від війни та окупації навесні 2022 року. Навряд чи населення в найближчому майбутньому повернеться до довоєнної позначки у 960 осіб, але вже на цей час тут живуть 580 осіб з корінного населення і ще 65 внутрішнє переміщених осіб, для яких Давидів Брід під час війни став новим домом.

Наразі село активно розмінують — при відході росіяни замінували практично весь населений пункт, але на цей час розмінування Давидова Брода завершено приблизно на 90%. Втім, якщо територія самого села вже майже вільна від мін, то з полями за селом та городами на околиці справа набагато гірша — їх ще належить розмінувати, а поки що землероби не ризикують орати і сіяти на землі, яка годувала їх багато років, але тепер таїть у собі смертельну небезпеку.

Частково проблему працевлаштування місцевих жителів в умовах неможливості заробляти сільським господарством взяла на себе сільрада — людей наймають на роботу, наприклад, озеленителями, виплачуючи які не які зарплати з бюджету.

Також одна з головних проблем села — старий чавунний водопровід, якому неабияк дісталося внаслідок обстрілів. Водопостачання тут відновлюють, і в березні цього року встановили нову водонапірну вежу замість зруйнованої обстрілами, але з чавунних труб, що потріскалися, багато води йде у землю, а через перебої в електропостачанні води в кранах місцевих жителів часто і зовсім немає.

«Дуже велика проблема з водопостачанням, дуже старі чавунні мережі з 60-х років минулого сторіччя. Чавун має особливість лопатися в місцях «прильотів» — це тріщини, вода йде в землю, а електрику мотає», — нарікає виконувач обов’язків старости села Давидів Брід Віктор Сокиряк, зітхнувши, що водогін у селі теж доведеться міняти.

Ще одне насущне питання, вирішити яке необхідно якомога раніше — надання мешканцям Давидова Брода медичних послуг. До війни тут була амбулаторія, але окупацію та обстріли будівля не пережила, і зараз на її місці красується котлован. Втім, з нього поступово вже підіймається нова будівля.

«Амбулаторія вже відновлюється — залишки старої будівлі повністю прибрали, і зараз там котлован та заливається фундамент, відновити амбулаторію плануємо до кінця року», — повідомив нам Віктор Сокиряк.

А ось з відновленням сільради доведеться почекати і до свого кабінету Віктор повернеться не скоро — зараз у будівлі, що сильно постраждала, замість співробітників сільської ради господарюють протяги і в найближчому майбутньому ця ситуація не зміниться. Втім, жартує чоловік, замість кабінету йому виділили службовий автомобіль, тож тепер він може надавати людям адміністративні послуги з виїздом додому. А сільраду обов’язково відновлять, але не зараз, зараз у села інші пріоритети — окрім амбулаторії, що вже будується, та заміни водопровідних мереж, це — якнайшвидше відновлення житлового фонду та будівництво дитячого майданчика, щоб людям з Давидова Брода було де жити, а найменшим було чим себе зайняти під час канікул.

Також є проект відновлення школи на 300 учнів, ціна питання — 220 мільонів гривень, але від цього безпосередньо залежить майбутнє села.

«Хочемо зробити велику опорну школу на 300 учнів, щоб там могли навчатись і діти з сусідніх сіл. Наявність гарної школи – це ознака перспективності території. Буде школа — будуть у селі діти, молодь, село житиме», — зазначає чоловік, одразу обмовившись, що на відновлення школи Давидів Брід грошей поки що не має.

Більше того, за приблизними підрахунками, на повне відновлення населеного пункту потрібно понад мільярд гривень, і перспективи отримання всієї необхідної суми поки що туманні.

Втім, віч-на-віч з проблемою відновлення села жителів Давидова Брода не покинули — допомагає і держава, і волонтери, і міжнародні благодійні організації. У рамках всеукраїнської програми відновлення постраждалого від війни житла «Пліч-о-пліч» Івано-Франківська область відновила у Давидовому Броді 13 будинків — людям відновлювали фасади та дахи, вставляли нові вікна та двері, загалом, виконували основний ремонт у повному обсязі.

Крім того, вже 126 власників будинків подали заявки в рамках державної програми «еВідновлення» і вже отримали гроші. Проте, скаржаться люди, грошей від програми «еВідновлення» на повноцінний ремонт не вистачає. Як розповіла нам місцева мешканка Рита, за цією програмою вона отримала від держави на відновлення повністю зруйнованого будинку лише 109 тисяч гривень. Ще близько 50 тисяч грошима, будматеріалами та роботами додали волонтери. Але щоб повністю відновити будинок, в якому зараз живуть її сім’я та родина її батьків, цього замало.

Волонтерські організації частково відновили в селі вже понад 100 будинків, але в даному випадку йдеться здебільшого про первинний ремонт покрівлі та закриття вікон плівкою, щоб зупинити руйнування будинків, а також про постачання будматеріалів — католицька благодійна організація «Карітас» завезла до села шифер та покрівельні цвяхи.

Цієї зими через погоду відновлення села зовсім зупинилося, але зараз туди заходить міжнародна волонтерська організація ZOA, яка допомагає людям, які постраждали від насильницьких конфліктів та стихійних лих, а також підтримує людей у кризових ситуаціях. Волонтери цієї організації також беруться за легкий ремонт та відновлення покрівель, загалом вони мають намір укласти договори на відновлення 30-40 будинків.

При цьому, каже місцевий житель Василь Васильович Старостенко, який пережив у селі окупацію, волонтери волонтерам різняться, та для відновлення будинків місцевим жителям доводиться викласти чимало власних коштів.

Під час окупації та бойових дій вони з дружиною будинок латали своїми силами та підручними матеріалами — вікна, наприклад, забивали залізними листами та дошками, дірки затикали тим, що траплялося під руку. Після відступу військ РФ за Дніпро частину робіт вони з дружиною також організували самі, отримавши пенсію за сім місяців та замінивши на ці гроші частину вибитих вікон.

Крім того, після закінчення військових дій їм з дружиною допомогли відновити будинок робітники з Івано-Франківської області в рамках програми «Пліч-о-пліч», про яких пенсіонери згадують з вдячністю. Роботу вони виконали якісно і на умовах благодійності, нічого не просячи натомість і не взявши з Василя Васильовича та його дружини ні копійки ні за роботу, ні за будматеріали. Пенсіонери у відповідь у подяку забезпечували їх як могли їжею та питною водою.

Але ще частину робіт виконувала бригада «благодійників» з Кривого Рогу — ці не прогавили нагоди нажитися на чужій біді і крім того, що зажадали від старих забезпечити їх будматеріалами, ще й взяли з них 12 тисяч гривень як оплату і поїхали, так і не завершивши обумовлені роботи.

І. тим не менш, незважаючи на всі труднощі, відновлення Давидова Брода йде своєю чергою, туди потихеньку повертаються люди, а разом з ними і колишнє пожвавлення. Заліковуючи отримані за час окупації та обстрілів рани, село загальними стараннями потихеньку встає на ноги.

До того ж, разом з руйнуваннями у мешканців Давидова Брода з’явився і свій власний символ незламності — люстра у великій глядацькій залі сільського Будинку культури. У мирний час селяни цієї масивної люстри відверто побоювалися, місця під нею в центрі зали практично завжди були порожні, а дивилися на неї знизу з осторогою, очікуючи, що ось-ось вона впаде. Але всупереч усім побоюванням люстра успішно пережила і російську окупацію і чотири місяці безперервних обстрілів, і продовжує гордо нависати над глядацькою залою, чекаючи, коли Будинок культури буде відновлений, на сцені знову з’являться артисти, а у залі — глядачі, що вже традиціно будуть з побоюванням поглядати на неї.

_______________________________________________________________________

Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.