Інклюзія без «але» та «якщо»: чи готова Одеса до обов’язкового відкриття інклюзивних класів у кожній школі?

«Ми звичайна школа», «у нас немає профільних фахівців», «спробуйте в сусідньому районі»… Батьки дітей з особливими освітніми потребами (ООП) напевно неодноразово чули подібні фрази від директорів освітніх закладів. Деякі з них розуміли ситуацію і допомагали, але більшість дотримувалася формальних вимог закону.

Але тепер ситуація багато в чому змінилася. Перш за все змінилася буква закону, після того, як уряд ухвалив постанову «Про внесення змін до Порядку організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти».

Згідно з цим документом, з 1 серпня в Україні набудуть чинності зміни, які перетворять інклюзію з «доброї волі директора» на обов’язковий стандарт. Тепер школа не матиме юридичного права відмовити у створенні інклюзивного класу, якщо батьки подали заяву та надали висновок Інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ).

Це важливий, можна сказати, фундаментальний зсув. Адже тепер уся система освіти буде зобов’язана адаптуватися до потреб дитини, замість того, щоб змушувати батьків шукати обхідні шляхи.

П’ять ступенів підтримки: розбираємося з рівнями інклюзії

Система рівнів підтримки також з’явилася в Україні не вчора і не позавчора – але при цьому вона пройшла шлях від рекомендаційного характеру до обов’язкової юридичної норми, яка остаточно набере чинності в серпні цього року.

Спершу розберімося, що це за рівні. По суті, це своєрідна шкала, яка визначає, яка саме допомога потрібна школяреві для комфортного навчання. Всього існує п’ять рівнів.

Перший із них відповідає мінімальним труднощам. Наприклад, легкі порушення мовлення у дітей або тимчасові складнощі з концентрацією. Для таких учнів інклюзивний клас не створюється. Але при цьому вчителі повинні приділяти їм більше уваги або використовувати додаткові матеріали. Зокрема, для них можуть розробити індивідуальну програму розвитку, провести консультації для їхніх батьків, а за необхідності – надати допомогу логопеда та психолога.

На другому рівні підтримки офіційно створюється інклюзивний клас – навіть якщо подано лише одну заяву від батьків дитини. Це стосується дітей з легкими порушеннями зору, слуху або опорно-рухового апарату. У таких випадках до штату вводиться посада асистента вчителя (але він не закріплений за конкретним класом для постійного перебування на уроках), а навчальний процес може включати адаптовані завдання або невеликі корективи до навчального плану. Також важливо підкреслити, що в одному класі може бути до п’яти таких учнів (коли закінчиться війна, цей «ліміт» буде знижено до трьох).

На третьому рівні підтримки асистент вчителя повинен з’явитися вже в класі. Його завдання – допомогти дитині зосередитися, пояснити складні або незрозумілі моменти та стежити, щоб учень «не випадав» із навчального процесу. Також тут передбачено ширше використання адаптацій: індивідуальні завдання, допомога в комунікації, спеціалізовані навчальні матеріали. Дитині можуть бути надані спеціальні засоби для навчання (наприклад, збільшувальні прилади, спеціальні клавіатури тощо). В одному класі може бути не більше п’яти дітей з таким рівнем.

Четвертий рівень – це високий рівень підтримки для дітей зі складними порушеннями. Це, зокрема, розлади аутистичного спектра з вираженими поведінковими особливостями, тяжкі порушення мовлення, складні порушення опорно-рухового апарату (наприклад, тяжкі форми ДЦП), сліпота або глибокі порушення зору/слуху (що вимагають вивчення шрифту Брайля або жестової мови). Тут необхідний не тільки асистент вчителя, а й асистент дитини (супровідна особа). Програма навчання для таких школярів стає індивідуальною, а школа зобов’язана закупити спеціальне обладнання для занять. В одному класі може бути не більше двох дітей з таким рівнем.

Ну, і, нарешті, п’ятий рівень, який відповідає найскладнішим потребам. Тут дитина потребує допомоги на кожному етапі шкільного дня. Якщо на четвертому рівні дитина ще може «тягнутися» за класом у деяких аспектах, то в такому випадку пріоритети інші: основний акцент робиться на набутті життєво важливих навичок і соціалізації. По суті, школа навчає дитину елементарним навичкам самообслуговування, комунікації та взаємодії в суспільстві. Шкільні знання і, звісно, оцінки відходять на другий план. П’ятий рівень підтримки необхідний для дітей з важкими розладами аутистичного спектра, складними комплексними порушеннями (наприклад, одночасна втрата зору та слуху), важкими порушеннями інтелектуального розвитку та для дітей з паліативним статусом. Як і на четвертому рівні, у класі може бути не більше двох таких учнів.

Як бачимо, на четвертому та п’ятому рівнях підтримки в класі мають працювати одразу двоє: асистент вчителя, який допомагає педагогу з навчальною програмою, та асистент дитини, який супроводжує конкретних учнів, допомагаючи їм із пересуванням, гігієною або складними поведінковими проблемами.

Право визначати, який саме рівень підтримки потрібен дитині, мають лише фахівці інклюзивно-ресурсних центрів. Вони проводять обстеження, вивчаючи її фізичні, когнітивні та емоційні особливості. За підсумками ІРЦ видає документ, де зазначено рекомендований рівень.

В Одесі інклюзивно-ресурсні центри є в кожному районі міста. Записуватися на комплексну оцінку краще заздалегідь – через портал https://ircenter.gov.ua/, де можна зареєструвати свій особистий кабінет. До заяви необхідно додати скановані копії документів (свідоцтво про народження, медичні довідки).

А якщо ліміти перевищено?

Отже, «на папері» все виглядає чітко і логічно: рівні підтримки детально прописані, механізми визначені, обов’язки закріплені. Однак у реальному житті батьки дітей з особливими освітніми потребами можуть зіткнутися з проблемами, про які важливо поговорити окремо.

Наприклад, що робити, якщо вільних місць у школі немає? «Ліміти» досить жорсткі, тому, на наш погляд, саме з цією проблемою батьки стикатимуться найчастіше. Спойлер: місцева влада не має права просто сказати «ні». Якщо в навчальному закладі вже перевищено ліміт дітей з особливими потребами та немає ресурсів відкрити додатковий клас, Управління освіти зобов’язане надати батькам перелік найближчих закладів і сприяти оперативному переведенню дитини до нової школи.

Правда, нормативні документи залишають без відповіді головне питання: що робити, якщо ліміти виявляться перевищеними й в усіх сусідніх школах? Формально законодавець зобов’язав управління освіти перерозподілити навантаження між школами та забезпечити умови там, де це технічно можливо. Але як ця норма працюватиме на практиці – покаже час.

Друге важливе питання – інфраструктура. Якщо юридичні та педагогічні питання вже отримали досить чітку «дорожню карту», то матеріально-технічна база шкіл залишається, на жаль, слабкою ланкою. Проте це дуже, дуже важливо: для дитини на інвалідному візку або з порушеннями зору школа починається не з відкритого підручника, а з порога – у прямому сенсі цього слова.

Згідно з вимогами Міністерства освіти і науки, кожна школа «повинна створити належні умови для інклюзивного навчання дітей з ООП, адаптувавши для цього простір і забезпечивши компетентних працівників». Що таке «належні умови» простими словами?

В ідеальному варіанті школа повинна бути обладнана пандусами та/або підйомниками, мати широкі проходи без порогів, а також адаптовані туалети з поручнями. Приміщення навчального закладу повинні бути оснащені засобами безпечної навігації (тактильні елементи, контрастна розмітка, освітлення). У класах необхідно передбачити спеціальні парти, місце для асистента дитини, спеціалізоване обладнання (лупи, брайлівські пристрої, картки PECS тощо), а також «тихі» та сенсорні зони для індивідуальної роботи.

На жаль, далеко не всі одеські школи сьогодні мають подібні умови. І не у всіх школах є інклюзивні класи.

Одеські реалії

Згідно з останнім звітом Департаменту освіти та науки Одеської міськради, у другому півріччі минулого року в місті налічувалося 676 інклюзивних класів у 88 школах, в яких навчалися 989 дітей. З одного боку, цього явно недостатньо, враховуючи, що загалом в Одесі функціонує 120 закладів загальної середньої освіти.

З іншого боку, тут спостерігається позитивна динаміка: наприклад, у 2024 році було 539 інклюзивних класів у 82 школах, де навчалися 762 дитини. Будемо сподіватися, що до наступного навчального року такі класи з’являться у всіх 120-ти одеських школах.

Втім, це питання безпосередньо залежить від обсягів фінансування. Держава виділяє субвенції на дітей з ООП, але ці гроші мають цільове призначення і витрачаються на оплату корекційно-розвивальних занять (робота логопедів, психологів, реабілітологів тощо), закупівлю вищезгаданого індивідуального обладнання та доплати педагогам/асистентам.

Зокрема, цього року на проведення корекційно-розвивальних та психолого-педагогічних занять з державного бюджету виділили 270 мільйонів гривень.

Однак субвенція покриває лише «персональні» потреби дитини, тоді як інфраструктура всієї школи – це зона відповідальності міського бюджету. Минулого року на розвиток інклюзивного середовища з бюджету Одеси виділили майже 14 мільйонів гривень. Завдяки цьому, вочевидь, і з’явилися нові інклюзивні класи в багатьох одеських школах.

У поточному році подібних цільових рішень (поки що) немає – такі витрати «розчинилися» у загальному бюджеті освіти. Зокрема, наприкінці лютого мерія виділила близько 300 млн грн на збільшення виплат педагогам і соціальним працівникам.

Також у місті реалізується програма «Безбар’єрна Одеса»: у бюджеті на 2026 рік на її реалізацію передбачено загалом близько 742 млн грн. Частина цих коштів «дістанеться» і сфері освіти – зокрема, буде проведено ремонт шкільних санвузлів (приведення їх до стандартів інклюзивності), встановлено пандуси та підйомники тощо.

Однак, повторимося, окремої програми або чітко визначених сум на створення та розвиток інклюзивної інфраструктури в одеських школах цього року немає. Принаймні – станом на сьогодні.

Щиро сподіваємося, що інклюзія не перестане бути пріоритетом для міської влади, особливо у світлі майбутніх змін, які зобов’яжуть кожну школу створювати умови для повноцінного навчання та розвитку кожної дитини – незалежно від її індивідуальних потреб.