Хроніки звільнених територій: Балаклія та Вербівка (фото, відео)

6 вересня 2022 року – цю дату жителі Балаклії та Вербівки запам’ятають назавжди як день визволення від російських окупантів.

Кореспондентка Odessa.Online побувала у населених пунктах, з яких розпочалося сьогоднішнє звільнення Харківщини.

Військові розповіли, що заходили через Вербівку. Наступною була Балаклія. Здебільшого орки бігли, покидавши всю техніку і навіть одяг, однак було й багато полонених, їх продовжували ловити й через кілька днів – ті, що не встигли втекти, ховалися в лісах та полях. Як кажуть росіяни – «їх не кинули, а забули».

Самі села потроху відновлюються, вже починають виплачувати пенсії, щодня роздають гуманітарну допомогу, намагаються полагодити електромережі – незважаючи на російські обстріли, що продовжуються.

Місцеві жителі не перестають дякувати нашим військовим за звільнення. Люди, які голодували довгий час, несуть захисникам їжу, готові поділитися останнім шматком хліба, щоб хоч щось для них зробити приємне.

Згадуючи, як жилося за орків, вони плачуть.

“Крали, мародерили, вивозили техніку, мотоблоки. Жахливо все було. Чула, дівчину зґвалтували на тій половині нашого села. Роботи не було, їжі не було, гуманітарку давали лише двічі на місяць. Власників магазинів змушували відчинятися та працювати. Говорили, «ми назавжди, прийшла росія». Хто не хотів працювати – того били”, – розповідає мешканка села Вербівки.

Били людей не лише за небажання співпрацювати з окупантами, а й за порушення комендантської години, яка змінювалася щодня.

“Бувало коменданська година була до 8 ранку і після 14 години дня, після виходити не можна взагалі, хто порушував – затримували, били, не пускали до туалету. Когось тримали до ранку, а когось і кілька діб”, – розповідає місцева жителька.

У сусідній Балаклії – ситуація приблизно така сама, але там «радості» додавали ще й місцеві колаборанти, які пішли до орківської «міліції» та здавали росіянам АТОшників та їхніх рідних.

Окупанти частіше грабувати саме їхні будинки, а власників затримували.

“Деякі місцеві влаштувалися в “народну міліцію”, ходили, роздавали нам газети, в яких писали про те, що українці вбивають дітей, виривають сухожилля та роблять інші жахливі речі – ми ніби не люди у них”, – розповідає мешканка Вербівки.

В обох населених пунктах місцеві жителі досі не можуть відійти від пережитого жаху. Більшість із них просиділи весь час у підвалах, бо орки, напиваючись, любили постріляти куди потрапить. Люди, які мешкають біля блокпостів – взагалі боялися виходити з дому, бо були постійні перестрілки.

До чоловіків у росіян – особливе ставлення, їх роздягали у пошуках татуювань. Усіх, хто мав татуювання, автоматично вважали азовцем. Декому вибивали зуби і потім відпускали, а дехто так і не повернувся.

Бачачи українських захисників, багато мешканців починають плакати, але вже від радості. І повторюють: “Не дай Боже комусь таке пережити”.

________________________________________________________________________

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.