День рушника: в Одесі зберігається рушник-оберіг, вишитий майстрами з усіх районів області

Сьогодні, 25 травня, у світі відзначають День рушника. З нагоди неофіційного свята кореспондентка Odesa Online вирушила в Музей нематеріальної культурної спадщини, який відкрито на базі Одеського обласного центру української культури.

“У нас в музеї розроблені та описані 110 рушникових технік, але їх існує ще більше. До кожного свята була своя техніка вишивки рушника та різні рушники. Рушники вишивали на весілля, хрестини, поховання, на релігійні свята: Різдво, Пасху, Трійцю. Рушниками прикрашали ікони, накривали короваї, або клали під ноги нареченим”, – розповіла директорка Одеського обласного центру української культури Валентина Вітос.

Наразі в Музеї нематеріальної культурної спадщини проходить виставка рушників майстрині Людмили Казанчук. А в колекції зберігається оригінальний експонат – колективний рушник “Сонячна Одещина”.

“Рушник завдовжки сім метрів. Його вишивали три роки майстри з усіх районів Одещини. Він витканий на старовинному полотні, якому 150 років. У вишиванні цього рушника прийняла участь жінка, якій було на той момент 103 роки”, – додала Валентина Вітос.

Головну композицію рушника-оберіга «Сонячна Одещина» складає Дерево Життя. Основна найбільша квітка символізує місто Одесу. Центральна частина рушника – вільна. Це місце для Божої благодаті, що сходить по рушнику на всю Одещину.

Автор ескізу – відома одеська художниця Зоя Пасічна. Його виконано з урахуванням канонів вишивання українського народного рушника.

Також участь у вишиванні рушника “Сонячна Одещина” приймав навіть мер Одеси Геннадій Труханов.

В Україні є велика різниця між побутовим рушником, відомим як “рушник-утирач” (прадід сучасного рушника для рук, який могли декорувати, але не вишивкою) або “стирок” (рушник для витирання посуду, який не мав прикрас), та “українським традиційним рушником” (завжди вишитим), що має безліч видів:

• божник — вид текстилю для “червоного кутка”, покуття, оздоблення ікон;
• кілковий для оздоблення картин;
• плечовий. Ним перев’язували сватів після вдалого сватання. Нареченому дівчина пов’язувала на руку хустку, а сватів обдаровувала рушниками;
• для стріхи/будівельний. Таким вишитим рушником разом із букетом із дуба, клену, осики прикрашали останню крокву на хаті. Зараз обряд забувся. Лише подекуди на Галичині останню крокву на хаті перев’язують червоними стрічками;
• хлібники. Їх використовували для зберігання хліба. Такі рушники довжиною були до 1 м і прикрашались двома вузькими смужками орнаменту по краях;
• для благословення в дорогу. Цей виріб згадано у “Пісні про рушник” Андрія Малишка (“Рідна мати моя”), де пишеться, що проводжаючи в дорогу мати давала синові на щастя — вишите полотно;
• для церкви. На них вишивались ікони, стилізовані зображення святих, молитва “Отче наш” чи “Вірую”.

Рушник в українській культурі – це не просто шматок тканини, а символ духовного, національного і сімейного. Він має глибоке символічне значення, використовується в обрядах та традиціях, а його вишивка відображає національну ідентичність. Космічні аспекти рушника, наприклад, його використання в ритуалах, пов’язаних з небом, або символіка зірок у вишивці, також відіграють важливу роль у його інтерпретації.

Рушник символізує чистоту, добробут, гостинність та любов. Він є оберегом. Саме тому ними оздоблювали ікони.

Рушники використовуються у весіллях, хрещеннях, похованнях та інших обрядах. Вони невід’ємний атрибут багатьох українських традицій. Були навіть такі рушники, якими навчали грамоті дітей. Один з таких (з вишитою абеткою) зберігся у селі Попельнасте Кіровоградської області.

Справка:

Цікаво, що День рушника відзначається щороку як данина поваги британському письменнику Дугласу Адамсу. Цього дня шанувальники книги «Путівник Галактикою» носять із собою рушник, який, як відомо, є найнеобхіднішою річчю для мандрівника автостопом. Уперше День рушника було відзначено у 2001 році через 2 тижні після смерті Адамса.