Боявся розплющити очі, думав, що осліп: одеські рятувальники розповіли, як потрапили під обстріл рятуючи людей

11 квітня в одеському управлінні ДСНС пройшов брифінг рятувальників, які потрапили під обстріл 15 березня під час порятунку людей на 411 батареї.

Про це повідомляє кореспондент Оdesa Online.

На цей час з четвертих рятувальників, які були присутні на брифінгу, один вже повернувся до роботи, а троє ще проходять лікування амбулаторно. Ще троє постраждалих рятувальників залишаються у лікарні — їм ще потрібні операції.

Як розповів начальник пожежної частини Олег Котелевський, за протоколом під час тривоги рятувальники не повинні виїжджати, але коли є постраждалі цивільні – їдуть.

«Пам’ятаєте, коли був обстріл будинку на вулиці Середній, якби ми не приїхали, загиблих було б на десятки більше. Так вийшло й цього разу. Пролунала тривога, і ми рухалися до бомбосховища, але надійшов виклик, що обстріляно житловий будинок — два відділення вирушили на гасіння. Я з заступником Вадимом виїхали на власних автомобілях. Коли ми були за 500 метрів — пролунав повторний вибух, автомобіль зупинило і понівечило. До мене підбіг цивільний, просив допомогти. Він був поранений уламком — я допоміг йому дійти до дороги, зупинив автомобіль і попросив водія довезти людину до лікарні. В цей час мені зателефонував помічник Вадим і сказав, що бачить наших рятувальників, яким потрібна допомога. Я подзвонив на «101» і побіг допомогти. Те, що я побачив, — це був жах. Хлопці лежали у крові, і я почав надавати допомогу», — згадує той день Олег Котелевський.

Олександр Донцов був у відділенні, яке першим приїхало на виклик і, на жаль, сам отримав поранення.

«Пам’ятаю, як ми приїхали, подивилися на полум’я. Я відразу зрозумів, що відбувається якесь пекло, було дуже велике полум’я. Почали гасити, але полум’я ставало дедалі більше. Потім я почув гул і за кілька секунд стався вибух, нас знесло, я відчув гострий біль. Зрозумів, що горять руки та обличчя. Погасив руки об землю, землю кидав у обличчя, щоб погасити полум’я. Я довго боявся розплющити очі, бо думав, що осліп. Я відчував повну дезорієнтацію і нічого не чув, єдине, що я розумів, що треба рятувати хлопців. До мене підійшов колега Артем, ми побачили Дмитра, що лежав зі зламаною ногою. Потягли його у безпечне місце. Руки обгоріли, було дуже боляче, я ледве тягнув. Якоїсь миті я зрозумів, що більше не можу, попросив когось мене замінити, підійшов до дерева та знепритомнів. Мене підібрали військові медики та надали допомогу, вони передали мене поліції й поліція відвезла до лікарні», — розповів Олександр.

Чоловік згадує, що в лікарні теж часто втрачав свідомість через жахливий біль, але пам’ятає наказ командира, який заходив до палати та велів триматися.

Сергій Шапошник теж прибув на виклик одним з перших і ледве врятувався сам.

«Пам’ятаю, ми прибули на місце виклику, була сильна пожежа, ми встановили цистерну, розкинули лінію та почали гасити. Пролунав вибух. Мене відкинуло на колонку, поряд зі мною була поранена цивільна жінка. Я побіг у вцілілий будинок, попросив цивільного допомогти мені. Ми її затягли в коридор, потім ще одного цивільного затягли до нього ж до хати. Потім я пішов до нашого автомобіля і побачив водія, який теж був поранений. Його ми з місцевим занесли також у будинок. Я хотів дістати ноші, але відчув, що не можу — виявилося, що мене теж поранило», — згадує Сергій.

Того жахливого дня поранення отримали 10 рятувальників, двоє з них загинули, ще троє потребують операцій та відновлення.