Без газу, води і під постійними обстрілами: як живе фронтова Красногорівка

Красногорівка – місто у Покровському районі Донецької області, яке стало фронтовим ще в 2014 році. У місті, де постійно звучать вибухи та яке знаходиться всього у восьми кілометрах від зруйнованої Мар’їнки, побувала кореспондентка Odesa.online.

Ці землі мають давню історію, пов’ язану з українськими козаками –  ще за часів Нової Січі територія сучасної Красногорівкм належала до другого коша Війська Запорозького, , а з середини XVIII ст. — до Кальміуської паланки.

Після ліквідації Запорозької Січі царський уряд виділив ці землі для грецьких поселень. Однак територія майбутнього міста у 30-х роках XIX сторіччя ще не була освоєна. І після відмежування в казну земель, не заселених греками, сюди в 40-х роках почали переселятися колишні українські козаки та державні селяни різних повітів Харківської та Полтавської губерній.

Пізніше Красногорівка була відома своєю промисловістю – тут праювали завод вогнетривких матеріалів, геологорозвідувальна експедиція, авторемонтний завод, було багато сільськогосподарських підприємств. Але сьогодні тут на кожному кроці  – наслідки воєнних дій.

Зазначимо, що місто не перший раз баче ворожу навалу – у сорокових минулого сторіччя воно знаходилося у нацистській окупації, а у 2014-му знову стало фронтовим.

Саме у 2014 році на Красногівці зупинилися бої. За роки дуже відносного затишшя частина місцевих мешканців встигла повернутися, але у лютому 2022 року росіяни спробували прорвати фронт. Проте наші бійці дали їм відсіч і росіянам, кажуть військові, вдалося “захопити” всього 100 метрів сірої зони.

Містяни мають проблеми з їжею, безпекою, навчанням, роботою. Жити тут небезпечно і складно. У місті майже не працюють необхідні служби.

Працівників ЖКГ у місті немає взагалі. Якщо від ударів виходять з ладу мережі, то місцеві ремонтують  їх самостійно, з ризиком для життя..

Води в Красногорівці теж немає, на все місто одна криниця або свердловини, але пити з них не можна – це технічна вода. Питну воду купують у крамницях, але дехто кип’ятить технічну.

Станом на 2017 рік тут проживало більше 15 тисяч осіб. Зараз більшість жителів покинули місто, та все ж залишаються ті, хто не виїжджає з різних причин.

“Через те, що в мене донька – ми підлягали обов’язковій евакуації. Однак пізніше я повернулася. Тут у мене робота, господарство, житло, а кому я там потрібна, ще й з дитиною”, – розповідає продавчиня місцевого магазину Галя.

І це при тому, що за кілька днів до цього від прильоту до сусідньої крамниці померла інша продавчиня. Але Галю це не бентежить – говорить, «краще так, ніж жебракувати».

В місті зруйновані школи та лікарні. Інтернету також немає, тому дочка Галі не може вчитися навіть онлайн.

А на дитячих майданчиках вже давно не лунають голоси малечі. Місця, де раніше грали діти, сьогодні по пояс заросли травою, а гойдалки поржавіли..

Інший місцевий житель Сергій каже, що залишить Красногорівку, якщо «почнеться, як у Бахмуті». Він відправив дружину з донькою до Дніпра і скаржиться, що роботи там нема, тому сам оплачує квартиру.

«Я тримаю господарство, корів, продаю молоко, бринзу, так і живу і сім’ї допомагаю. Якщо почнеться як у Бахмуті – тоді поїду, а поки  можу допомагати – буду тут”, – каже Сергій.

За час перебування нашої кореспондентки у Красногорівці тихо там було лише кілька годин. Більшість часу чутно прильоти, над головою дзижчать «Орлани».

Місцеві мешканці розповіли про сумновідомий будинок із синім дахом, який видно навіть із супутника. Через свою яскравість він часто зазнає ударів.

Російські журналісти неодноразово «заселяли» в нього «найманців, поляків, солдатів НАТО», а потім неодноразово їх «вбивали». Однак насправді в помешканнях жили прості цивільні. Зараз люди й досі там, але перебралися в літній будиночок по сусідству. Вони вже неодноразово пошкодували про яскравість свого житла, що приваблює російську артилерію.

В місті працює невеликий базар, прилітало по ньому неодноразово, проте люди продовжують там торгувати.

“Я ходила борг віддавати. От отримала пенсію, віднесла на ринок, а далі жити за що”, – бідкається пенсіонерка Галина.

За словами жінки, гуманітарна допомога тут є, її роздають військові, до неї входять необхідні продукти, але іноді хочеться чогось іншого.

Окрім прильотів вночі чутно автоматні черги. Військові кажуть, що це не дивн – росіяни щодня намагаються штурмувати опорники, але їм нічого не вдається.
Місто наше і життя триває…

 

 

________________________________________________________________________

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” та за фінансової підтримки програми МАТРА Посольства Нідерландів в Україні.