Земля гірко плаче: як російський екоцид руйнує сільське господарство півдня України

Нещодавно почула розмову молодої жінки та дівчинки років п’яти, які дивилися на український прапор на одній із будівель:

• Мамо, які гарні кольори у нашого прапора!
• А ти знаєш. Що вони означають?
• То ж синє небо і поле з пшеницею.

Подумалося, що саме так до війни в цілому світі бачили нашу Україну – державу з безкрайніми полями та багатими врожаями. До війни…

Ми і сьогодні маємо родючу землю, але через війну не всюди на полях колоситься пшениця, квітнуть соняхи чи дозрівають овочі. Воєнні дії росіян стали справжнім екоцидом для України, в тому числі для аграрної сфери.

В багатьох регіонах країни, які були під окупацією, де велись воєнні дії чи тривали активні обстріли, фермери не змогли вийти на поле, щоб їх засіяти, не могли випасати худобу чи запасатися кормом. Бо зараз Україна – сама замінована країна у світі.

За даними ДСНС, найбільш забруднені вибухонебезпечними предметами є Херсонщина, Харківщина, частково Миколаївщина, Запоріжжя, Донеччина, Сумщина, Чернігівщина та Київщина.

За даними Українського клубу аграрного бізнесу, станом на грудень 2022 року з 28,4 млн га всіх посівних площ, що були в обробітку у 2021 році по всій країні, на підконтрольній території України знаходиться 24,6 млн га (86% всієї території), з яких ще 3,8 млн га неможливо посіяти через близькість до лінії фронту, або залишки снарядів.

У ДСНС повідомляли, що станом на квітень 2023 року 174 тисяч квадратних кілометрів території України потенційно забруднені вибухонебезпечними предметами.

Без попереднього розмінування проводити роботи на полях смертельно небезпечно. Хто ж ризикував щось робити, часом платив за це життям. Лише за останні кілька місяців випадків підриву сільськогосподарської техніки та загибелі людей налічуються десятки.

Українські сапери працюють без найменшого відпочинку, але за підрахунком фахівців на повне розмінування українських земель потрібні десятки років. Так, 11 квітня, міністр оборони Олексій Резніков заявив, що для повного розмінування територій України знадобиться до 30 років і ще близько п’яти тисяч фахівців.

Звичайно, у різних регіонах і ситуація різна. Так, на Донеччині взагалі ситуація така, що перед розмінуванням землі спочатку необхідно розмінувати населенні пункти, об’єкти інфраструктури. Бо в регіоні заміновано буквально все.

“В нас великий об’єм роботи по інфраструктурі, треба розміновувати електро та газопровід, є ділянки, де майже всі опори заміновано, а деякі так, що неможливо і відновити, заміновано також шляхи під’їзду техники до інфраструктури. Після обстрілів буває телефонують люди, яки знаходять якийсь касетний снаряд чи ще щось, і теж треба виїхати та допомогти. Тому поки поля розміновують тільки там, де дуже цього потребують агрономи, бо, на жаль і без них дуже великий об’єм роботи”, – пояснює нам начальник відділення піротехнічних робіт ГУ ДСНС в Одеській області Олексій Шульга, яке зараз працює на Донеччині.

 

У південних областях ситуація теж дуже складна, тут є велика площа земель, де не можна працювати. Та й розмінування не вирішує всіх проблем. Частина аграрних земель постраждала внаслідок ударів ракетами та дронами і отруєна вибухівкою.

Землю, де було нанесено ракетні удари, неможливо використовувати.

Як пояснила нам директор департаменту аграрної політики, продовольства та земельних відносин Одеської ОДА Алла Стоянова, удари ракетами та дронами нанесли землі страшенну шкоду.

«Якщо по якійсь ділянці був нанесений удар ракетою чи дроном – вона вже забруднена. Ця вибухівка є такою сильною отрутою, що руйнує життеєздатність наших грунтів, наших чорноземів. Вона наносить великі рани зі страшними наслідками саме орному шару грунту, де є своя флора, свої мікроорганізми, і все це життя гине. Часто таке забруднення має незворотну дію, тобто після прильотів будуть якісь землі, які доведеться законсервувати, їх неможливо буде взагалі використовувати для будь якої виробничої діяльності в аграрному секторі. Щоб реанімувати такі ділянки, потрібно збирати забруднений шар грунту», – пояснює Алла Стоянова.

Зазначимо, що Одещина, яка порівняно з іншими південними областями постраждала найменше, теж має такі проблеми. Тут не велись бойові дії, але від початку повномасштабного вторгнення регіон постійно зазнавав шкоди від ракетних ударів, до яких потім додалися удари дронами. Окупанти били по інфраструктурі, підприємствах, в тому числі і сільськогосподарських, чимало «прильотів» прийшлося і на посівні площі. Найбільше ударів загарбники нанесли по аграрному сектору Одеського району.

 

В більшості південних областей меліоративні роботи стали неможливими

«Якщо ви подивитесь на карту систем, то ви побачите, що найбільші системи зрошення – це Запоріжжя, Херсонщина, Дніпропетровщина і Одещина. Але єдиним регіоном, де це можна реалізувати – наш Одеський регіон. На сьогодні ми робимо все задля того, щоб збільшити ці площі. У нас потенціал 226 тисяч гектарів, з яких фактично зрошується 40 тисяч. І сьогодні ми заводимо туди міжнародних донорів, які надають гранти нашим підприємствам», – зазначила керівник департаменту аграрної політики Одеської ОДА.

На жаль, в інших областях півдня України системи зрошення зруйновані через окупацію, воєнні дії та внаслідок руйнування Каховської ГЕС.

«Сьогодні проводити якісь роботи там майже неможливо. І, на жаль, немає розуміння, коли все це відновиться, мені здається не раніше, ніж через п’ять, а десь і через десять років», – зазначає Алла Стоянова.

Правобережжя Херсонщини звільнене від окупантів. Але, відступаючи, російські військові мінували все – об’єкти інфраструктури, логістичні шляхи та аграрні землі.

Сьогодні херсонські аграрії у розпачі – адже на більшій частині земель проводити якісь роботи нереально. На замінованих полях неможливо зібрати врожай, а восени не зможуть посіяти озимі культури.

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Борозенське» розташований у однойменному селі Бериславського району. Має в оренді більше 10 тисяч гектарів землі, дев’ять тисяч з яких обробляється і тисяча гектарів – під пасовищами. Але наразі лише  три тисячі гектарів є безпечними, а сім тисяч – заміновані.

«На сьогоднішній день наші сапери розмінували приблизно 700 гектарів, а 6300 гектарів залишаються сильно замінованими. Поля поросли бур’янами і дуже важко піддаються розмінуванню»,-  розповідає нам керівник кооперативу Микола Медвідь.

Щоб уявити масштаби замінування, зазначимо, що лише з двох полів зібрали 1031 міну.

Кооператив займається і тваринництвом, на сьогодні утримують три стада дійних корів та більше тисячі голів молодняка. Мають велику свиноферму, робочих коней. Для їх утримання в кооперативі дві тисячі гектарів були під кормовими культурами – кукурудзою, багаторічними та однорічними травами.

Микола Васильович розповів, що як не було важко, але всіх тварин вдалося зберегти під час окупації та воєнних дій. Восени вдалося засіяти 1200 гектарів кормових культур, але наразі на майже половині з них знаходяться міни і зібрати врожай там неможливо. А значить, і неможливо буде утримувати худобу.

«Восени наступить час сіяти озимі культури. Це 3500 гектарів озимої пшениці та 500 гектарів озимого ячменя, 1400 гектарів ріпака. Та навряд чи ми зможемо посіяти, адже поля заміновані», – пояснює керівник кооперативу.

Хочеться додати, що в кооперативі працює 286 чоловік. І навіть зараз, у вкрай важкі часи, зберегли робочі місця, працівники отримують заробітну плату, кооператив сплачує всі податки, але на сьогодні виживати стає все важче.

«Важко, але працюємо і сподіваємося, що все буде добре. Надія на наших саперів», – каже Микола Васильович.

Прикладів, якої шкоди наносять окупанти сільському господарству, безліч. І кожна історія – це справжній біль.

Сімейне фермерське господарство Крідінер невелике, воно знаходиться у селі Афанасівка Снігурівського району на Миколаївщині, яке пережило бойові дії, окупацію та постійні ракетні удари. Люди тут півроку жили без світла.

Після деокупації виходити в поля було вкрай небезпечно через міни та снаряди на них. І останнім страшним ударом став підрив Каховської ГЕС. Село, особливо в нижній його частині, де знаходиться господарство, було затоплене.

«Від початку війни до останнього дня перед окупацією безкоштовно здавали молоко на район, для дітей. І одного дня вранці здали молоко, а ввечері прийшли росіяни». – згадує Світлана Крідінер.

Виїхати нікуди не могли, бо окупанти, якщо людей і відпускали, то худобу забрати із собою не дозволяли.

У господарстві налічувалося 26 корів, та у минулому році сім із них загинули від прильоту ракети, інших вдалося врятувати.

Наразі  гостро постала проблема із кормами. Поля, де вирощували кормові рослини, на сьогодні небезпечні для обробітку – на кожному кроці можна натрапити на вибухонебезпечні предмети.

«Ми вийшли, потихеньку щось обробили, попропускали, бо снаряди і зараз стирчать, ми їх обминули. Трохи також підкупили кормів. Влізли в борги. Трохи накопичили кормів, думали, хоча б половина від необхідного в нас є. Але після підриву ГЕС все затопило – і хату, і ферму – там вода піднялася під дах. Все прогнило, підлогу зірвало, всі запаси кормів пропали. Всі ділянки, де випасали худобу – там теж немає нічого, чорна земля», – бідкається жінка.

Від початку затоплення Світлана з чоловіком не жили вдома. Їхнє господарство знаходиться в низині і щоб врятувати корів, їх перегнали на іншу сторону ставка. Дамбу через ставок зруйнувало сильним потоком і хоча вода вже частково зійшла, перейти на свою сторону вони ще не можуть. Ночують разом із корівками під відкритим небом.

«Було тут щось страшне – дамбу зруйнувало, все затопило. Зараз ще день-два, вода зійде і дамбу почнуть ремонтувати, тоді я пережену корів своїх додому», – розповідає Світлана Євгенівна.

Доходів наразі немає, адже молоко реалізувати майже неможливо.

«Приїжджають лише молоковози з Херсону, але теж це залежить від обстрілів, бо обстрілюють дуже сильно. А так інші підприємства не працюють», – пояснює жінка.

Вона зараз у відчаї, бо наразі ніякої допомоги не отримали. Господарство невеличке, ще й частина корів загинула і в нинішніх обставинах виживати дуже важко. Сподівається лише на те, що ситуація якось зміниться.

І ще одна історія… Інша область, інша сфера сільського господарства, а питання те ж саме – як бути далі?

Підприємство «Агроном і я», розташоване в Грушівці Криворізького району на Дніпропетровщині, займається овочівництвом. Цього року розраховували на гарний врожай. Але знову всі плани зруйнував підрив Каховської ГЕС, через який не стало води.

«Овочі без води не ростуть. Буда централізована подача води з Каховського водосховища, близько 45 тисяч кубів води брали на рік. Тепер від того залишилася одна пам’ять», – каже директор підприємства Володимир Ігольник.

Сьогодні без води гинуть овочі я в теплицях, так і на відкритому грунті.

 

«Там вони залили поля, а тут просто висушили. В наших краях – південь Дніпропетровської області, південна частина Херсонщини – дуже багато було овочів, свого часу  були під це побудовані підприємства, я не знаю як це будемо відновлювати, чи вистачить на все це коштів у держави, тому що самі фермери це не витягнуть, це просто неможливо», – з сумом зазначає Валодимир Васильвич.

Він розповів, що після підриву ГЕС довелося в аварійному режимі ставити свердловини, копати басейн. Поки це все зробили, воду возили бочками, бо овочі гинули. Але вода зі свердловин для поливу не зовсім придатна, бо дуже солона.

«Скоріш за все доведеться зменшувати об’єми. Якщо в Каховському водосховищі вміст солей 0,5, то у воді зі свердловини він становить 2-2,5, а в інших місцях по селу і взагалі 4- 4,5 мг. Різниця дуже велика і це призведе до засолення землі», – пояснює він.

Вже сьогодні підприємство несе дуже великі збитки.

«Наразі незрозуміло, як наступного року сплачувати податки, звідти взяти кошти, якщо доходів немає. Витратив останні кошти, щоб дати хоч якусь воду, аби хоч щось врятувати, бо вже посаджено. На наступний рік половину саджати не будемо. Ще й дуже виросли затрати на електроенергію через використання свердловин. В цій ситуації залишається єдине – звертатися до Господа, щоб пішов дощ», – директор підприємства наразі не уявляє, як воно буде виживати.

Хочеться додати, що  Володимир Ігольник замається волонтерством і з перших днів війни допомагає нашим захисникам, має багато подяк від військових. На його сторінці у Фейсбуці – теж безліч теплих слів за допомогу.

«Вірю Залужному, вірю нашим хлопцям, які боронять нашу землю від окупантів». – каже Володимир Васильович.

Сьогодні українці боряться не лише за звільнення своєї землі від загарбників, вони боряться і за те, щоб ця земля продовжувала дарувати нам врожаї та годувати нас. І не лише нас. Бо навіть зараз, незважаючи на війну, Україна продовжує забезпечувати продовольством населення багатьох найбідніших країн світу.

_____________________________________________________________________

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст
публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для
Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського
Союзу.