Захисник «Чорноморця» – про збори, війну в Україні та одеських уболівальників

Захисник одеського «Чорноморця» Ілля Путря у бесіді зі спортивним кореспондентом Odessa.Online та ще кількома одеськими журналістами на навчально-тренувальній базі в Совіньйоні поділився своїми враженнями від літніх зборів, оновленої команди, одеських вболівальників, професіоналізму головного тренера та, звичайно, війни в Україні.

– Ілля, початок сезону намічено на 23 серпня. Залишилося трохи більше трьох тижнів. Як ти почуваєшся зараз? Великі навантаження дає тренерський штаб?
– Чесно, почуваюся добре. Ми зібралися понад місяць тому, активно працюємо, встигли набрати непогану форму. До того ж, багато хто з нас самостійно займався на базі ще до початку зборів. Зараз стан добрий, робочий, як завжди під час зборів. Звичайно, буває тяжко, але нічого, це – природно. Команда тренується, готується, до старту чемпіонату України усі мають підійти у потрібних кондиціях.

– Останніми роками у «Чорноморці» спостерігається справжнісінька тренерська «чехарда». Ми, спортивні журналісти, та одеські вболівальники не встигали звикнути до одного тренера – приходив інший. Неприємна тенденція проглядалася регулярно, ми десь навіть звикли до цього всього, а тут – «бац» – у клуб повернувся улюбленець Одеси Роман Григорчук! Ти попрацював із різними наставниками у «Чорноморці». Розкажи про те, як тобі працюється з Романом Йосиповичем, адже це для нас він давно знайомий і рідний, а ти під його керівництвом раніше не тренувався.
– Григорчук – це – топ. Чесно, ТОП! Він має дуже сучасні вимоги, завжди вимагає максимальної віддачі. Вимоги справедливі, жорсткі, але дуже цікаві, як і тренування. Мені дуже до вподоби працювати під керівництвом такого наставника. Дуже хочеться, щоб ми зігралися, спрацювалися, хочеться вже розпочати чемпіонат та перемагати під керівництвом Романа Йосиповича.

– Звичайно ж, хотілося б зараз говорити лише про футбол, але в Україні вже понад п’ять місяців триває повномасштабна війна, тому без питань про неї ніяк… Розкажи про свої емоції від того, що сталося 24 лютого. Команда готувалася до довгоочікуваного відновлення чемпіонату, а тут – ракети, вибухи…
– Це був шок. Це не можна передати словами. Скажу відверто, я особисто взагалі не вірив у це. На зборах у Туреччині підходили наші легіонери, ставили безліч питань із цього приводу, адже їхні посольства наполегливо рекомендували не повертатися в Україну через можливий напад росії. Я особисто тоді їх умовляв не вестись на це, переконував, що нічого такого не може бути! Казав: на вулиці двадцять перше століття, яка війна? А коли все це сталося – ми мали проводити відкрите тренування на стадіоні «Чорноморець», всі перебували у готелі. І тут ця суєта, паніка, незрозуміле почуття, ніхто не знав, що буде, чого чекати, що робити. Було дуже тяжко. Перший тиждень взагалі було таке незрозуміле почуття, ні з чим незрівнянне, я взагалі навіть на вулицю не виходив, відчував стан шоку і, звичайно ж, розчарування.

– На щастя, ми всі якось пристосувалися, адаптувалися до того, що небезпека може чекати на кожному кроці будь-якої миті, але при цьому намагаємося жити повноцінним життям. Як і футболісти, які мають тренуватися та проводити контрольні матчі, попри все. Скажи, як це – перебувати на полі, знаючи, що будь-якої миті може кудись «прилетіти»?
– Чесно, це не випадає з голови. Це неможливо. Але ми, звичайно ж, поступово пристосувалися до нових реалій, намагаємось перемикатися, коли приїжджаємо на базу чи гру. Тренер теж говорить нам про те, що ми – професіональні футболісти, це – наша робота, ми маємо виконувати її на сто відсотків, попри все зазначене вище. Як і представники інших професій та спеціальностей. Так, звичайно, страшнувато, звичайно, незрозуміло, як і де ми проводитимемо ігри чемпіонату України, адже ви бачите, що ворог немає ані совісті, ані моралі, він б’є по різних місцях. Але, з іншого боку, наша справа проста – тренуватися та грати, ми не вирішуємо більш глобальних проблем. Скажуть грати в Україні – гратимемо в Україні. Сподіваємося, що нічого не станеться, що з Божою допомогою ми будемо спокійно проводити матчі у своїй країні.

– Багато українських футболістів та усі легіонери, з огляду на ситуацію, поїхали в інші країни, пішли в оренду чи підписали повноцінні контракти з іноземними командами. Скажи, чи було в тебе таке бажання? Чи була можливість виїхати грати у якійсь країні, в якій тихо та спокійно? Знаю, що попит на українських футболістів є, навіть якщо й не в топових чемпіонатах, то у сусідніх Польщі, Румунії та інших країнах – точно.
– Ви маєте рацію, варіанти були, велися певні переговори, але, скажу відверто, я не хотів виїжджати, вишукуючи лазівки у законодавстві, лісами-морями, правдами та неправдами залишати Україну. Це не моє. Тим більше, що мій брат – військовий, він воював на Донбасі. Як би я себе почувалав, якби виїхав за кордон, а він тут захищав нашу країну від ворога? Це було б некоректно та неправильно. Тому я не мав думок залишати Україну, я чекав і вірив у те, що скоро все закінчиться і ми почнемо грати у футбол. Звичайно ж, все затягнулося, поки кінця не видно, але з настанням літа багато хто розумів, що ми почнемо підготовку до сезону і шукатимемо можливості для проведення ігор навіть під час війни. Я не хотів залишати «Чорноморець», хочу грати в ньому далі, отже, я тут, інших варіантів не розглядав.

– Через війну в Україні багато команд зникли з футбольної карти, хтось – тимчасово, хтось – на невизначений термін, зокрема – представники УПЛ «Десна» Чернігів та ФК «Маріуполь», у багатьох клубів – фінансові труднощі, практично всі команди втратили топових легіонерів, а отже, шанси багатьох клубів поборотися за місця у єврокубках зрівнялися. Як вважаєш, нинішній «Чорноморець» зможе поборотися за місце у єврокубках за підсумками майбутнього сезону з огляду на склад, який уже зібрав Роман Григорчук?
– Не хотілося б заглядати так далеко, враховуючи обставини, самі розумієте, але скажу так: команда у нас пристойна, вимоги у нас пристойні, Роман Йосипович що взимку, що зараз налаштовує нас на високі результати. Буде чемпіонат – гратимемо, виходитимемо на кожен матч із настроєм на перемогу, а у якій зоні фінішуємо – покаже лише час.

– Як і за часів «червоних зон» карантину через пандемію коронавірусу, «Чорноморець» знову не зможе грати перед своїми вболівальниками. Що скажете з цього приводу?
– Скажу, що нам не вистачає одеських уболівальників. Дуже. Я завжди чекав домашніх матчів на стадіоні у парку Шевченка, чекав на ці емоції від одеських уболівальників, їх скандування, підтримку до, під час і після ігор. Нехай на матчі приходило не так багато глядачів, як ми хотіли б, але це було топ. Я закохався в це місто і в цих уболівальників, тому хочу побажати всім нам якнайшвидшого настання миру, щоб ми скоріше виграли цю війну, повернулися на наш стадіон і грали для наших уболівальників, вони заслуговують лише усього найкращого.

Леонід Францескевич,
фото автора

________________________________________________________________________

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie, ГО “Львівський медіафорум”, Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.